Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Мабуть, так, - відповів Снейп.

- Гаррі... відійди! - загарчав Сіріус, відштовхуючи його вільною рукою.

Відчинилися двері, і на кухню зайшла вся щаслива родина Візлів разом з Герміоною та самим містером Візлі, що гордо крокував у плащі-дощовику, накинутому поверх смугастої піжами.

- Одужав! - радісно оголосив він усім присутнім. - Цілком одужав!

І тут усі Візлі завмерли на порозі, побачивши перед собою застиглих Сіріуса і Снейпа, які націлили один одному в обличчя чарівні палички, і Гаррі, що стояв між ними, розчепіривши руки, і намагався їх розборонити.

- Мерлінова борода, - сказав містер Візлі, й усмішка зникла з його обличчя, - що тут відбувається?

Сіріус і Снейп опустили чарівні палички. Гаррі перевів погляд з одного на другого. Обличчя в кожного зберігало вираз цілковитої зневаги, але несподівана поява стількох свідків примусила їх отямитися. Снейп засунув чарівну паличку в кишеню, обернувся й мовчки шаснув повз Візлів з кухні. За дверима озирнувся.

- О шостій вечора в понеділок, Поттере.

І зник. Сіріус люто дивився йому вслід, стискаючи чарівну паличку.

- Що тут сталося? - ще раз запитав містер Візлі.

- Нічого, Артуре, - відповів Сіріус, тяжко дихаючи, ніби щойно пробіг довгу дистанцію. - Просто товариська розмова між двома давніми шкільними друзями. - Він зробив величезне зусилля, щоб усміхнутися. - То... ти вже одужав? Це дуже добре, дуже.

- Правда? - підвела чоловіка до стільця місіс Візлі. - Цілитель Сметвик урешті-решт сотворив чудо і знайшов протиотруту від тієї зміюки. Артур же отримав добрячий урок на тему дилетантських забав з маґлівською медициною. Чи не так, любий? - грізно спитала вона.

- Так, люба Молі, - покірно погодився містер Візлі.

У той день спільна вечеря мала бути радісна, адже до них повернувся містер Візлі. Гаррі бачив, що Сіріус намагався всіх розважати, проте коли хрещений батько не змушував себе голосно реготати з Фредових і Джорджевих жартів, або не припрошував усіх їсти, то на його обличчя знову повертався похмурий і тоскний вираз. Поміж ним і Гаррі сиділи Манданґус та Дикозор, які завітали привітати містера Візлі з одужанням. Він хотів би поговорити з Сіріусом, сказати, щоб той не вірив жодному Снейповому слову; що Снейп зумисне його підбурював, бо ніхто з них не вважає Сіріуса боягузом за те, що він виконує Дамблдорів наказ і залишається на площі Ґримо. Але нагоди поговорити ніяк не траплялося, а дивлячись на стражденне Сіріусове лице, Гаррі взагалі не знав, чи наважився б це сказати, навіть якби нагода з'явилася. Тож він упівголоса повідомив Ронові й Герміоні, що братиме в Снейпа уроки блокології.

- Дамблдор хоче, щоб у тебе припинилися ті сни про Волдеморта, - припустила Герміона. - А хіба ти сам проти цього?

- Додаткові уроки у Снейпа? - вражено перепитав Рон. - Краще вже кошмарні сни!

Вони мали повертатися до Гоґвортсу на «Лицарському автобусі» - знову в супроводі Тонкс і Люпина. Ті вже снідали, коли Гаррі, Рон і Герміона зайшли вранці на кухню. Охоронці пошепки про щось розмовляли, але щойно Гаррі відчинив двері, як вони негайно замовкли.

Поспіхом поснідавши, усі вдягли куртки й обмоталися шарфами, щоб захиститися від холодного січневого вітру. Гаррі відчув, як йому неприємно стисло груди. Він не хотів прощатися з Сіріусом - мав якісь недобрі передчуття. Не знав, коли вони зустрінуться наступного разу, і відчував своїм обов'язком сказати Сіріусові, щоб той не вчинив якоїсь дурниці. Гаррі боявся, що Снейпове звинувачення в боягузтві боляче вразило Сіріуса і він зараз може навіть планувати якусь відчайдушну вилазку за межі площі Ґримо. Та не встиг він надумати, що сказати, як Сіріус поманив його пальцем.

- Візьми оце, - неголосно сказав він і тицьнув Гаррі в руки незграбно загорнутий пакуночок завбільшки з книжку.

- А що це? - поцікавився Гаррі.

- Тепер ти зможеш мені повідомити, якщо Снейп почне чіплятися. Ні, тут не відкривай! - насторожено зиркнув Сіріус на місіс Візлі, яка переконувала близнюків надіти сплетені нею рукавички. - Сумніваюся, що Молі це схвалить... але скористайся цим, якщо я буду потрібний, добре?

- Добре, - погодився Гаррі, кладучи пакунок у внутрішню кишеню куртки, хоч і знав, що ніколи не скористається тим, що в ньому лежало. Він, Гаррі, нізащо не стане виманювати Сіріуса зі схованки, як би не поводився Снейп на майбутніх уроках блокології.

- То ходімо, - сумно всміхнувся Сіріус і поплескав Гаррі по плечі.

Перш ніж Гаррі спромігся на якісь, слова, вони вже піднялися у супроводі Візлів по сходах і зупинилися перед дверима, замкнутими на важкі ланцюги й засуви.

- Бувай, Гаррі, бережи себе, - пригорнула його місіс Візлі.

- До зустрічі, Гаррі, і пильнуй мені за зміями! - добродушно всміхнувся містер Візлі й потис йому руку.

- Ага... добре, - неуважно відповів Гаррі. Це була остання нагода попросити Сіріуса бути обережнішим. Він глянув на хрещеного батька і вже розкрив було рота, але тут Сіріус поспіхом обійняв його однією рукою і хрипко сказав: - Бережи себе, Гаррі. - Наступної миті Гаррі опинився на морозному зимовому повітрі, а Тонкс, яка сьогодні надійно замаскувалася під високу жінку в твідовому костюмі зі сталево-сірим волоссям, підштовхувала його в спину.

Двері будинку номер дванадцять, грюкнувши, зачинилися за ними. Вони спускалися сходами за Люпином. Зійшовши на тротуар, Гаррі озирнувся. Будинок номер дванадцять швидко зменшився, а будинки обабіч нього розширилися й зайняли його місце. Якась мить - і його наче й не було.

- Що скоріше сядемо в автобус, то краще, - сказала Тонкс, і Гаррі здалося, що вона оглянула площу трохи нервово. Люпин рвучко підняв праву руку.

БАБАХ!

Прямо з повітря перед ними виник яскраво-пурпуровий триповерховий автобус. Він мало не врізався у вуличний ліхтар, якому довелося відстрибнути.

На тротуар зіскочив худющий прищавий клаповухий молодик у пурпуровій уніформі і вигукнув:

- Запрошуємо до...

- Так-так, ми знаємо, дякую тобі, - урвала його Тонкс, - Сідайте, сідайте, скоріше...

І вона підштовхнула Гаррі до східців. Кондуктор аж очі витріщив.

- Тиць-гриць, бляшка-мушка... та це ж Гаррі!..

- Якщо ти ще раз назвеш його ім'я, я прокляну тебе навіки, - погрозливо прошипіла Тонкс, заштовхуючи в автобус Джіні й Герміону.

- Я завжди хотів на ньому покататися, - зрадів Рон, зупиняючись біля Гаррі і роззираючись.

Минулого разу Гаррі їхав «Лицарським автобусом» пізно вночі, й усі три поверхи тоді були заставлені мідними