Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

але не підстерігає нас. Радше будь обачним та всіляко оберігайся того, що вистежує нас, хоче піймати в пастку. Опинитися серед уламків корабля на морі, перекинутися разом із повозом - усе це, хоч і важкі, але далеко не щоденні випадки, а от людина людині грозить щодня. Проти цієї небезпеки озброюйся, з неї не спускай сторожкого ока! Бо ж не буває біди, яка б траплялася частіше, трималася б цупкіше, підкрадалася б улесливіше. Буря, перше ніж ударити, погрожує громом; будівля, перед тим, як завалитися, тріщить; пожежу провіщає дим. Напасть же, яка йде від людини,- раптова, і, що ближче вона підступає, то старанніше приховується. Помиляєшся, довіряючи виразові обличчя зустрічних: з виду вони люди, з норову - звірі; різниця хіба в тому, що зі звіром небезпечно зустрітися віч-на-віч; кого ж він омине, того вже не шукає, бо лише необхідність спонукує його завдавати шкоду. Звіра жене до нападу або голод, або страх. Людина ж убиває людину задля приємності.

І все ж про небезпеку, яка грозить тобі з боку людини, думай так, щоб не забувати й про обов'язок людини. На когось одного дивися так, щоб він тобі не пошкодив, а на другого - щоб ти йому не пошкодив. Радій з чужих успіхів, співчувай невдачам і пам'ятай, чим ти повинен прислужитися іншим людям, а чого маєш уникати. Чим скористаєшся, коли житимеш у такий спосіб? Хоча все одно зможуть тобі пошкодити, але обманути - не зможуть. А тим часом, наскільки змога, шукай сховку у філософії. Вона прийме тебе в своє лоно, в її святині будеш або безпечний, або безпечніший. Стикаються між собою лише ті, хто проходжається однією і тією ж дорогою. Але й самою філософією ти не повинен хизуватися; для багатьох, хто послуговувався нею надто зухвало й самовпевнено, вона стала причиною небезпеки. Хай вона позбавить пороків тебе, а не комусь іншому докоряє його пороками; хай не гребує загальноприйнятими звичаями; хай не вдає, що засуджує все те, від чого сама утримується. Можна бути мудрим, не напускаючи на себе пихи, не накликаючи заздрості.

Бувай здоров!

ЛИСТ СІV

Сенека вітає свого Луцілія!

Я заховався у своїй номентанській садибі, врятувавшись, гадаєш, від чого? Від міста? Ні, від лихоманки, що вже підкрадалась до мене, вже сягала мене своєю рукою. Лікар, спостерігши збудженість і нерівність мого живчика, який порушив своє природне биття, сказав мені, що то, власне, початок тієї хвороби. Я тут же велів приготувати повіз. Хоч моя Павліна пробувала мене затримати, я все ж квапився з від'їздом. На вустах у мене були слова шанованого мною Галліона(1), який, захворівши в Ахайї на лихоманку, тут же зійшов на корабель, вигукуючи при тому, що то хвороба місцевості, а не його тіла. Я повторив це Павліні, яка не дає мені занедбувати свого здоров'я. Знаючи, що її життя мовби єдиним подихом пов'язане з моїм(2), я, аби подбати про неї, починаю дбати й про себе. От і виходить, що, ставши на старості літ у багато дечому відважнішим, я не користуюся з переваги свого віку. Мені приходить така думка, що, оберігаючи свою старість, я водночас оберігаю і присутню в ній чужу молодість. Отож, оскільки я не домагаюсь від Павліни, щоб вона мене сильніше любила, то вона домагається від мене, щоб я старанніше любив себе. Зрештою, треба бути поблажливим до благородних почуттів; деколи, навіть коли пригнічують обставини, задля своїх близьких мусимо хоч би й з мукою повернутись до життя,- зціпивши зуби, затримати готовий відлетіти останній подих. Адже доброчесна людина повинна жити не доти, поки приємно, а поки треба. Хто ні дружини, ані приятеля не цінує настільки, щоб заради них затриматися при житті, а вперто пориватиметься вмерти, той просто пестій. Коли того вимагає добро близьких, сильна духом людина повинна не тільки вгамувати бажання померти, але й саму смерть, коли вона почалась,- тільки б прислужитися близьким. Заради когось іншого повернутись до життя - ознака могутнього духу, і на це не раз спромагалися великі мужі. Але виявом найвищої людяності є, на мій погляд, також те, що свою старість, найбільша перевага якої - змога менше турбуватися про себе й сміливіше користа-тися з життя, ти бережеш пильніше, знаючи, що комусь із твоїх близьких вона мила, корисна й жадана. І вже навіть у цьому - джерело нашої радості й нагороди. Бо хіба ж то не найбільша приємність - бути настільки дорогим для своєї дружини, що через те й сам собі стаєш дорожчим? Отож моя Павліна може зарахувати на мою користь не тільки свій страх про мене, але також мій.

Питаєш, отже, як мені випала задумана подорож? Тільки-но я покинув гнітюче місто, а з ним - той нудотний запах димних кухонь, які, досить лиш розворушити їх, вивергають разом із сажею всі трійливі випари свого нутра,- відразу ж відчув переміну, що відбулася з моїм здоров'ям. А чи можеш уявити собі, скільки сил прибуло мені, коли я дібрався до виноградників? Пущений на пасовище, я накинувся на поживу. Я наче віднайшов себе самого. Мов не було тієї млявості тіла, яке, здавалося, хилилось до чогось недоброго. От і знову я весь поринув у свої заняття.

Місце тут важить небагато: головне, щоб душа належала собі, а вона, тільки б захотіла, знайде затишок навіть серед рою всіляких справ. А той, хто в пошуках дозвілля перебирає місцевості, всюди знаходить щось таке, що відволікає його увагу. Недарма Сократ, кажуть, вислухавши чиєсь нарікання на те, що йому не помагають подорожі, відповів: «Та й не диво: ти всюди їздив із собою». Як то добре було б декому, якби міг піти собі геть від себе самого! Бо люди так уже дошкуляють собі, так себе непокоять, псують, лякають! Яка з того користь - перепливати моря, переїжджати з міста до міста? Якщо хочеш позбутися того, що тебе гнітить, то не поможе побувати десь в іншому місці - треба самому бути іншим. От, скажімо, ти приїхав в Атени, чи на Родос, чи в будь-яку іншу, на твій вибір, країну. То що важитимуть тамтешні звичаї, раз ти приїхав туди із своїми власними? Наприклад, ти вважатимеш багатства благом - значить тобі допікатиме вбогість і, що найгірше,- вбогість уявна. Бо, хоча володітимеш великим майном, все ж будеш переконаний, що тобі бракує ще стільки, наскільки тебе перевищив багатством інший, заможніший. Вважатимеш благом почесті - тебе заболить,