Читати книгу - "Останній дон"

Піппі туго затяг шнурок, Петі взявся допомагати йому, і всі повалились на підлогу коридора, біле простирадло накрило тіло Джіммі, немов саван. З кімнати для молодят почулися зойки Рози-Марії...

Дон скінчив розповідь. Запалив ще одну манільську сигару й ковтнув вина.

— Піппі спланував усю операцію, — мовив Джорджіо. — Ми не зазнали жодних утрат, а Сантадіо були стерті. Просто блискуче.

— Це розв'язало всі проблеми, — додав Вінсент. — Відтоді ми й клопоту не мали.

— То була моя постанова, і вона виявилась хибна, — зітхнув дон Клерікуціо. — Але звідки нам було знати, що Роза-Марія стане така несамовита? Ми були в критичній ситуації, і для нас то була єдина нагода завдати вирішального удару. Вам треба пам'ятати, що тоді мені не виповнилось навіть шістдесят, я дуже високо цінував свою силу й розум. Звичайно, я гадав, що це буде трагедія для доньки, але ж удови сумують не довіку. І вони вбили мого сина Сільвіо. Як я міг їм оте простити, байдуже, йшлося про доньку, а чи ні? Але я помудрішав. Годі дійти розумних постанов, накладаючи з недоумками. Я мав знищити їх усіх із самого початку, ще до того, як вони покохалися. Тоді б я врятував свого сина й доньку. — На якусь хвилину дон замовк. — Отже, як бачиш, Данте — син Джіммі Сантадіо. А тебе, Кроссе, возили разом з ним в одній колясці, коли ви були немовлята, того вашого першого літа в цьому домі. Всі ці роки я намагався надолужити Данте втрату батька. Я намагався допомогти доньці опам'ятатись від того горя. Данте виховали як Клерікуціо, і він, разом з моїми синами, буде моїм спадкоємцем.

Кросс намагався зрозуміти, що сталося. Його тіло аж тремтіло з огиди до Клерікуціо і світу, в якому вони жили. Він думав про свого батька, Піппі, що зіграв роль сатани, заманюючи Сантадіо до смерті. Як міг отакий чоловік бути його батьком? Потім подумав про свою улюблену тітку, Розу-Марію, що всі роки жила з розбитим серцем і знівеченою душею, знаючи, що її чоловіка замордували її рідні брати і батько. Що її власна родина зрадила її. Він навіть пройнявся жалем до Данте — тепер, коли його вина вже встановлена. А потім став дивуватися донові. Звичайно, дон не вірить у вигадки, ніби Піппі — жертва грабунку з убивством. Але чому він, чоловік, що ніколи не вірив у збіг обставин, здається, погодився з ними? Що це означає?

Кросс ніколи не спромагався прочитати думок Джорджіо. Чи й він вірить у грабунок з убивством? Очевидно, що Вінсент і Петі таки вірять. Але тепер Кросс збагнув той незвичайно тісний зв'язок між своїм батьком і доном з його трьома синами. Вони стояли пліч-о-пліч, вирізавши «родину» Сантадіо. А його батько пощадив Розу-Марію.

— І Роза-Марія ніколи не виказала вас? — запитав Кросс.

— Ні, — сардонічно промовив дон. — Вона вчинила навіть краще і збожеволіла. — В його голосі почулася майже нотка гордощів. — Я послав її на Сицилію і вчасно повернув, щоб Данте народився на американській землі. Хто його зна, може, колись він став би президентом Сполучених Штатів? Я мріяв про таке, як він був малий, але поєднання крові Клерікуціо й Сантадіо — для нього це вже забагато.

І знаєш, що найстрашніше? — спитав дон. — Твій батько, Піппі, помилився. Йому не треба було щадити Розу-Марію, хоча я любив його за те. — Дон зітхнув, ковтнув вина і, подивившись Кроссові просто у вічі, мовив: — Будь пильний. Світ такий, як є. І ти теж такий, як є.

У літаку до Лас-Вегаса Кросс замислився над загадкою. Чому дон, нарешті, розповів йому про війну з Сантадіо? Аби не дати йому піти до Рози-Марії й почути іншу версію? Чи, може, застерігав його, кажучи, що не треба метатися за батька, бо тут уплутаний Данте? Дон — сама таємниця. Але в одному Кросс був певен. Якщо Данте вбив батька, то тепер уб'є і його. І дон Доменіко Клерікуціо, звичайно, теж знає про це.

Розділ 19

Данте Клерікуціо не мав потреби чути цю розповідь. Його мати, Роза-Марія, нашіптувала її в його маленькі вушка, відколи синові виповнилось два рочки, переказувала її щоразу, коли з нею ставався один з її нападів, коли вона тужила за втраченим чоловіковим коханням і братом Сільвіо, коли її змагав страх перед Піппі та рідними братами.

І лише тоді, коли стався один з найтяжчих нападів, Роза-Марія звинуватила свого батька, дона Клерікуціо, в чоловіковій смерті. Дон завжди заперечував, що давав наказ, і заперечував, що його сини й Піппі скоїли ту різанину. Та коли донька звинуватила його вдруге, на місяць запроторив її до психіатричної клініки. Відтоді вона тільки біснувалася та бурчала, проте ніколи не звинувачувала батька прямо.

Та Данте завжди пам'ятав ті нашепти. Малим він любив свого діда й вірив у його невинність. Проте був лихий на своїх трьох дядьків, хоча ті завжди ніжно опікувалися ним. А надто йому кортіло помотатися Піппі, і дарма що то були тільки фантазії, він марив ними задля своєї матері.

У нормальному стані Роза-Марія дбайливо, з великою любов'ю піклувалася доном Клерікуціо, що давно вже не мав дружини. Братів вона любила щирою сестринською любов'ю. Від Піппі трималася на відстані, але тоді вона мала таке миле личко, що їй було важко переконливо зображувати злобу. Будова кісток обличчя, вигин вуст, лагідні ясні брунатні очі не піддавалися ненависті. На сина Данте вона виливала всю свою незмірну потребу кохати, бо покохати якогось чоловіка їй тепер було не під силу. Тільки любов спонукала її обсипати Данте подарунками, тоді як до любові й щедрості діда і дядьків домішувалося щось нечисте, любов була отруєна провиною.

У нормальному стані Роза-Марія ніколи не розповідала синові про війну з Сантадіо. Та під час нападів просто нетямилася, з рота їй рвалися прокляття і навіть обличчя оберталось на люту потворну маску. Данте завжди був приголомшений. Коли йому виповнилося сім років, у його душу закрався сумнів: «А звідки ти знаєш, що то був Піппі і мої дядьки?» — запитав він матір.

Роза-Марія втішено захихотіла. Данте вона видавалася відьмою з його книжки казок. «Вони гадали, — заговорила мати, — ніби такі кмітливі, що передбачать геть усе, напнувши на себе маски, чорне вбрання та капелюхи.