Читати книгу - "Останній дон"

Червоне пустельне сонце розтавало в сутіні, і на всьому подвір'ї загорілись вогні. То був знак накривати столи для офіційного обіду. Всі брати, Фонса, Італо, Джіно, Бенедикт і Луїс, виголошували тости до нареченої й нареченого. Пили за щасливий шлюб, за мужні чесноти Джіммі, віншували Піппі, свого великого нового приятеля.

Старий дон Сантадіо був надто кволий, щоб підвестися з ліжка, але передав свої найщиріші побажання, згадавши й про літак, подарований синові, гості гучно схвалили його вітання. Потім сам наречений відрізав великий шматок весільного торту й заніс його до спальні старого. Але батько спав, тож Джіммі дав його доглядачці, що пообіцяла погодувати свого підопічного, коли той прокинеться.

Нарешті, десь опівночі, святкування скінчилося. Джіммі й Роза-Марія подалися до своєї весільної кімнати, кажучи, що завтра вранці їдуть на медовий місяць до Європи й потребують відпочинку. На ті слова гості насмішкувато затюкали й посипали вульгарними жартами. Але все те з веселим серцем і добрим гумором.

Сотні авто виїхали з двору й помчали в пустелю. Весільна обслуга спакувала свої ваговози, згорнула тенти, позбирала столи та стільці, зняла платформу й навіть швидкома обдивилася доріжок, чи немає де сміття. Зрештою вона виїхала: все буде прибране тільки наступного дня.

На прохання Піппі, після того як роз'їхались гості, мала відбутися його церемоніальна зустріч із п'ятьма братами Сантадіо. Вони обміняються подарунками, відзначивши початок дружби двох «родин».

Опівночі всі шестеро зібрались у просторій їдальні в домі Сантадіо. Піппі мав повну валізку годинників «Ролекс» (справжнісіньких, а не вправних імітацій), а крім того, велике японське кімоно, всіяне ручними розписами, що зображували сцени східного кохання.

«Несімо його відразу до Джіммі!» — скрикнув Фонса.

«Запізно, — засміявся Італо. — Джіммі й Роза-Марія вже виходять на третє коло!»

Усі зареготали.

А надворі пустельний місяць сповив подвір'я білим, крижаним запиналом. Китайські ліхтарики, що висіли на мурі, червоними цятками оздобили сріблясте проміння.

Великий автофургон із золотим написом «Весільні послуги» на кожному боці під'їхав до брами садиби Сантадіо. Один з двох охоронців підійшов до кабіни, й водій сказав, що вони повернулись, бо забули генератор.

«І отак серед ночі повернулись?» — здивувавсь охоронець. Поки він розмовляв, помічник водія вийшов надвір і підступив до другого охоронця. Обидва вартові були обтяжені їжею та питвом після весільного частування. І тут одночасно сталися дві події. Водій сягнув рукою між ноги, дістав пістолета з глушником і тричі вистрелив просто в охоронцеве обличчя. Його помічник здушив другого охоронця і широким гострим ножем умить перетяв йому горлянку. Мертві, впали охоронці на землю. Під тихе хурчання двигуна опустилася широка металева платформа в кінці фургона й двадцять солдатів «родини» Клерікуціо вискочили надвір. З панчохами на обличчі, вбрані в чорне, озброєні пістолетами з глушниками, напасники на чолі з Джорджіо, Петі та Вінсентом розбіглися по подвір'ю. Одна група перерізала телефонні дроти, друга взяла під свій контроль подвір'я. Десятеро чоловіків у масках, а серед них Джорджіо, Петі й Вінсент, удерлися до їдальні.

Брати Сантадіо саме піднесли чарки, вітаючи Піппі, і той миттю відступився від них. Не пролунало жодного слова, напасники відкрили вогонь, і град куль розметав братів Сантадіо на всі боки. Один чоловік у масці, Петі, став над ними й завдав п'ять ударів милосердя, пустивши кулі під підборіддя. Підлога вилискувала скляними скалками.

Інший замаскований, Джорджіо, дав Піппі маску, чорні штани та светра. Піппі притьмом перебрався, вкинув своє весільне вбрання до торби, яку тримав іще один напасник, і, ще й досі неозброєний, довгим коридором повів Джорджіо, Петі та Вінсента до спальні дона Сантадіо й розчахнув двері.

Дон Сантадіо нарешті прокинувся і їв весільний торт. Він лише глянув на чотирьох чоловіків, перехрестився й затулив обличчя подушкою. Таріль з тортом ковзнув на підлогу.

Доглядачка читала книжку в кутку кімнати. Петі підскочив до неї, мов велетенський кіт, затичкою заткав їй рота й прив'язав до стільця нейлоновою шворкою.

До ліжка підійшов Джорджіо. Неквапом випростав руку і стягнув подушку з голови дона Сантадіо. Завагався на мить, а тоді двічі вистрелив, спершу в око, потім, задерши лису голову, знизу під підборіддя.

Напасники відітхнули, й Вінсент, нарешті, озброїв Піппі, давши довгого сріблястого шнурка. Піппі вивів усіх з кімнати й повів коридором, а потім сходами на четвертий поверх до кімнати молодят. Коридор був заставлений квітами й кошиками з фруктами.

Піппі пхнув двері до кімнати, але вони були замкнені. Петі скинув одну рукавичку і щосили вгатив по дверях. Двері подалися, коли всі зайшли, Петі причинив їх.

Роза-Марія й Джіммі простерлися на ліжку. Вони щойно скінчили кохатися, їхні тіла аж лисніли після тих виливів чуттєвості. Прозора сорочка Рози-Марії збилась навколо пояса, бретельки спали з плечей, оголивши їй груди. Її права рука пестила Джімове волосся, ліва лежала на його животі. Джіммі був голісінький, але зірвався на ноги, тільки-но побачивши напасників, і загорнувся в простирадло. Він зрозумів геть усе. «Тільки не тут», — сказав він і пішов їм назустріч.

Роза-Марія якусь частку секунди ще нічого не розуміла. Коли Джіммі рушив до дверей, вона вчепилася за нього, але він відтрутив її. Він вийшов у двері в супроводі замаскованих Джорджіо, Петі та Вінсента. І тут заговорила Роза-Марія: «Піппі, Піппі, будь ласка, не треба. — Аж тоді троє чоловіків подивились на неї і вона збагнула, що то її рідні брати. — Джорджіо, Петі, Вінсенте, не треба. Не треба».

Для Піппі то була найтяжча мить. Якщо Роза-Марія заговорить, «родина» Клерікуціо приречена. Його обов'язок — убити її. Дон не давав йому про те осібних настанов: хіба він міг потурати вбивству своєї доньки? І чи скоряться йому її брати? І як вона дізналася, що це вони? Піппі, нарешті, зважився. Зачинив двері за собою і опинився в коридорі з Джіммі й трьома братами Рози-Марії.

А тут дон уже давав ясні настанови: Джіммі Сантадіо треба було задушити. То був, напевне, знак милосердя, щоб не шматувати зброєю його тіла, і ті, кому він дорогий, могли його оплакати. То була, напевне, давня традиція: не проливати крові тих, кого любиш, дарма що засудив їх до смерті.

Джіммі Сантадіо раптом пустив простирадло, простяг руки і здер маску з обличчя Піппі. Джорджіо схопив його за одну руку, Піппі за другу, Вінсент упав на підлогу й схопив Джіммі ноги. А ось Піппі вже накинув шнурок на шию Джіммі й пригнув його до підлоги. Джіммі криво всміхавсь, коли дивився на Піппі, на його обличчі проступали дивні жалощі, немов