Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Міфи, що мешкають поруч" автора Сергій Бобрицький. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 133 134 135 ... 137
Перейти на сторінку:

– Ну що, Дашо, викличеш таксі?

– Зараз подивимося, все-таки субота, незабаром обід, можуть ціни заломити на поїздку ого-го.

– Даш... – Терпеливо почав я, дивлячись на дружину, що зосереджено дивилася в смартфон. – Яка субота та ціни? Ми мільйонери, трясця.

– А… Блін, точно, урра! – Верескнула дружина і підстрибнула. – Я ще не звикла до того, що ти якийсь золотий магнат тепер... Яка адреса, до речі, Каргіних, нагадай?

– Ага. Я магнат, а ти – магічний термінатор, – показав язика дружині і на секунду активував Подих Роду, щоб дізнатися потрібні дані, – їдемо на Підгородню, 13.

– Очманіти ... – Очі Даші, не відриваючись від екрану з картою міста, розширилися. – Приватний сектор Олексіївки. Мажорки бісові.

– Ну, можуть собі дозволити, за стільки років життя, – посміхнувся я, – тим більше, що Каргіних досить багато. І щоб вмістити такий клан, однієї квартири або того будиночка в Бабаях буде явно замало. Потрібен особняк, щонайменше.

Домовик, проводжаючи нас коридором, помітно нервував. Я вирішив дізнатися, що його так непокоїть.

– Парамоне, у чому річ, скажи? Мені здається, що тебе щось гризе. Про що ти думаєш?

– Нічого, Вікторе... – Похнюпився домовий дух. Наче навіть зніяковів. – Я… Загалом, пробач мені, що не можу тобі допомогти з твоєю… твоїм питанням. Не маю ані сил, ані досвіду для такого…

– Парамоне, друже, ти чого?.. – Все ще не розуміючи, що відбувається, але дуже бажаючи підбадьорити домовика, я схилився над ним. – Ну ніхто ж із нас не всемогутній. І кожен спеціалізується у своїй сфері. Що ж тепер, що ти – наш домовик? Ти не повинен знати і вміти робити все на світі!

– Ти маєш рацію, звичайно, – ніби неохоче погодився дух, – та ось не тільки в цьому справа. Розумієш, Хо… Вікторе, – продовжив Парамон, – ти і твоя дружина досить голосно заявили про себе в чарівному світі. Вже принаймні серед пари кланів – це точно. І твій рід, рід Дубровських, також можна вважати тепер магічною родиною. А коли голова однієї магічної сім'ї їде, скажімо, на медичний прийом до іншої сім'ї… Це…

– Ах, ось воно що... – Поволі простяг я, починаючи розуміти, до чого веде співрозмовник. – Усі клани магів мають бути крутими та самодостатніми. А якщо така шишка, як голова клану, навіть здоров'я собі сам поправити не в змозі – то це величезний удар по репутації, правда?

– Ну… Не те, щоб величезний удар, – зам'явся Парамон, – але досить неприємно це все.

– А чому тоді тебе це не бентежило, коли я їхав до Китаю до Гао? – Поставив я цілком логічне запитання.

– Ну, Вікторе... – Опустив погляд домовик. – Там все було надто серйозно і не терпіло зволікання. Все ж таки серденько твоє рятувати треба було...

– Серденько… Ой, не можу, Парамоне, який ти класний! – Даша, що зворушилася, послала домовому повітряний поцілунок. – А ти, Вікторе Олександровичу, так мені поки що нічого і не розповів про свої пригоди за моєї відсутності!

– Обов'язково, але якось пізніше, люба. Гаразд, друже, не турбуйся, все буде добре, репутація моя навряд чи постраждає. – Махнувши на прощання рукою відчайдушно-червоному від компліменту домовикові, я пропустив до виходу з квартири дружину, вийшов сам, зачинив за нами двері, і ми вирушили до ліфта.

– Машина вже чекає. Я прямо чогось хвилююся ... – Відверто поділилася зі мною в ліфті Даша.

– Заспокойся, все буде гаразд. Може, я сам і не можу зараз розгледіти в собі нічого зайвого, але, гадаю, якби мені загрожувала безпосередня небезпека – я б це відчув.

– А як же те, що сказав Парамон? Репутація вашого клану, Вікторе Олександровичу? – Єхидно запитала дружина пошепки, коли ми проходили вахтерку на першому поверсі.

– Тут, мабуть, треба прислухатися до мудрого домовика. – Згідно кивнув я і додав. – Однак, внесемо виправлення. Якщо голові магічного сімейства, що лише нещодавно з’явилося, як і будь-якому іншому голові, буде соромно просити допомоги для себе в інших сімейств, то цю допомогу завжди можна просто купити! А це вже, погодься, ніякі не ганьба та слабкість. Це вже – ділові відносини.

Машина вже під'їхала, а я для власного заспокоєння перебрав у пам'яті все те, що отримав від Юлії Каргіної та Архонта клану Хуа То. І зрозумів, що справді можу бути спокійним. Тому перед тим, як ми сіли в авто, нахилився до дружини і прошепотів:

– Тим більше, повір, мені є, чим розрахуватися за послуги будь-кого. Причому оплата буде такою, що мої «партнери» ще й винні залишаться!

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 133 134 135 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"