Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

23 березня, 22.00

вул. Степова, передмістя

– Ти покидьок.

Віктор припинив набирати код від вхідних дверей і важко повернувся на звук знайомого голосу. Шия відгукнулась різким болем, і він вчепився у дверну ручку, утримуючись на ногах.

– А ти нітрохи не змінилася, Жені, – це був не стандартний комплімент, а чиста правда.

Женев’єв опустила погляд в удаваному збентеженні.

– Як мило! Засмучу: це все магія. Уявляєш, я чаклунка. Справжня відьма. Колись у вашому світі таких, як я, спалювали.

«Її безумство не вилікувалося», – втім, скептицизм Віктора похитнувся. Ще вранці одна така «відьма» відключила його кількома ударами і тріпала як Тузик грілку. Вдруге за тиждень, між іншим. Тут хоч-не-хоч, а повіриш у надприродне.

– Чому ти не забудеш про мене, Жені?

– А чому ти вбив мене?

Віктор похдинувся словами.

– Для мертвої ти занадто балакуча.

– Я ж відьма! Чуєш, любове моя? Мене так просто не позбудешся!

– Що тобі треба?!

Женев’єв вийшла з тіні воріт і зупинилася навпроти Віктора: як і раніше неймовірно приваблива і небезпечна.

– Колись я уявляла, як варитиму тебе живцем у киплячій олії. Потім – як різатиму твоїх подружок у тебе на очах. А зараз…Ти не повіриш, але мені байдуже. Якби не наша спільна справа, я б зникла назавжди і навіть надіслала б тобі різдвяну листівку на знак примирення.

– Після всього… Гадаєш, я тобі пробачу?

– На твоєму місці я б хвилювалася про те, чи пробачу тобі я. Та заспокою: я готова залишити минуле в минулому. Обійдемося без жорстокості, любий. Умови прості: поверни мені кулон, і твоя молоденька подруга проживе довге щасливе життя. Тобто вибач – не щасливе, а жахливе, адже вона мала дурість зв’язатися з тобою.

Віктор мимоволі торкнувся кишені, де лежав золотистий камінчик. Так просто… Віддати його – і це пекло закінчиться.

– Я викинув кулон, Жені. Після смерті Марини я був дуже злий. Єдине, що я можу зробити, це вибачитися. Пробач… Женев’єв, мені дуже шкода, що так вийшло.

Неживий сміх Жені пронісся подвір’ям.

– Так вийшло? Ви скинули мене під лід! Спробували втопити! Чому ви спочатку не вбили мене? Сміливості не вистачило?!

– Я хотів лише налякати тебе, Жені! Тільки налякати! Ти не залишила мені вибору!

Женев’єв заліпила Віктору ляпаса.

– Її теж чекає річка? – прошипіла, вказуючи в напрямку міста. – Коли вона набридне і стане тягарем? Чи відкупишся, як від Елли? Бідолаха Елла! Я збиралася перерізати їй горлянку, але вона така жалюгідна! Як я колись. Чому ти не пропонував гроші мені?

– Це не вирішило б проблему.

– А лід вирішив би?!

– Моє майбутнє стояло на кону! Назрівала головна угода всього мого життя. Ти заважала, Жені! Ти не давала мені проходу! Через тебе інвестори вважали мене проблемним і ненадійним! Я мусив щось зробити!

Женев’єв вчепилася Віктору в горло тонкими пальцями, мазнула губами по затягнутій синцями щоці.

– Кулон, коханий мій. Кулон. Інакше «щось» доведеться робити мені. І, клянусь, якщо я візьмуся за тебе серйозно, ти пошкодуєш, що народився на світ.

***

23 березня, 22.30

проспект Дружби

– Ти ж не послухаєшся його? – запитав Тін, коли двері за Шарашкою зачинились.

– Хіба що ти впадеш без тями. Ні, я не збираюся робити дурниць, обіцяю. Що трапилось? У тебе стріляла Женев’єв?

Він підняв руку, поплескав себе по передпліччю.

– Дрібниця. Пройшло навиліт, ми промили і перев’язали рану.

– А другу?

Іншосвітець скривився, явно не бажаючи це обговорювати, але його очі метнулися до правого стегна.

– Великі судини не зачеплені, хоча рухатися заважає сильно, – визнав неохоче. – А через біль притупляється сприйняття. Нічого, зараз ризики – не головне. Ми й так знаємо, що ти в небезпеці.

– Розкажеш, що сталося?

– Поділишся вечерею?

Три метри – відстань спірна. Вона може бути непереборною перешкодою, а може не означати взагалі нічого. Чомусь досі Віта бачила лише перший варіант. Але, виявилося, другий теж вельми непоганий. Особливо коли в розпорядженні є столик на коліщатках, телевізор на стіні і два комплекти подушок.

Вони їли, штовхаючи столик через кімнату. Розмовляли, стежачи за приглушеними новинами. Сміялися над нісенітницями реклами і передвиборчим слоганом багатої, але безнадійної партії. Перекидалися мандаринами і цукерками. Дрімали, слухаючи подих одне одного. Але насущні проблеми не могли зникнути самі собою.

– Ніяк не збагну, як Жені зуміла вас обдурити. – Віта куталась у готельний халат і обіймала подушку. – Вона така слабка і вразлива…