Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

В залі на мить застигла повна тиша – така в’язка, що я чула у ній і своє важке дихання, і Арденове. А тоді хтось ступив до центру зали. 

Я не знала хто – бо в ту мить і моя, і драконова паніка спалахнула водночас, і я кинулася тікати – до найближчого виходу з зали. 

Арден спробував схопити мене за руку, але моя долоня вислизнула з його пальців. Ще кілька митей ніхто за мною не біг – і я скористалася ними, аби дістатися коридору й звернути у перший-ліпший прохід до слуг. 

Там я не спинилася – почала кружляти потаємними ходами Зимового замку, наче здобич, що намагається заплутати сліди. Я не знала, чи пройшли хвилини, чи години – та місяць вже піднявся так високо, що я заледве бачила його у вершечку вікна. 

І коли я вже майже зовсім заспокоїлася і віддихалася, а дракончик згорнувся в мене навколо плечей і знесилено заснув, у проході з’явилася тінь. 

А тоді Кіріан Лор’єн опустив мені крижану руку на спину. 

– Що ж, здається, спрацювало.