Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

— Немає, — погодилася Лора.

— Наядо, ти не підлаштовуєшся і не розчиняєшся в мені, ти просто поруч і залишаєшся собою. Це мені в тобі дуже подобається.

— Чому ти не розповів мені все це сам?

— Не знаю. Можливо, тому, що говорити про колишніх дурний тон, а можливо тому, що з тобою все не так,і я не хочу озиратися назад. Минуле — в минулому.

— Ти правий… минуле — в минулому, — погодилась Лариса. Їй теж не хотілося згадувати про Руслана, хоча Степан і так все про нього знав. Навіть чув і бачив.

— В тебе ще є питання?

— Так, ще є одне… але ти не даси мені на нього відповідь.

— Чому ти так думаєш? — Степан усміхнувся.

— Тому що ти не знаєш, що таке кохання…

Усмішка зійшла з його губ.

— Не знаю. Розкажи мені як його розумієш ти — можливо, тоді і я знатиму. Мій батько казав, що домовлятися про все потрібно на березі.

— На березі? Хіба ми кудись пливемо?

— Хто зна, — Степан усміхнувся і перевів погляд на її губи. — Хто зна , мАла…

Наступного ранку Степану нікуди не потрібно було їхати, і він мав можливість довше поніжитись у ліжку біля Лори, але рано вранці телефон почав дзижчати. Він відбив виклик, доки звук не розбудив ще і Ларису. Одягнув джинси і вийшов в коридор, прямуючи до кухні і намагаючись роздивитися, чий дзвінок щойно відбив.

— Довго спиш, — усміхнулася Таїса, сидячи за барною стійкою в купальнику і п’ючи каву. — Гайда купатися!

— Блін, шоста ранку. Це ти дзвонила?

— Я, — вона задоволено усміхнулася, розглядаючи його оголене тіло..

— Таїсо, тобі нема чого робити? — обурився Степан.

— Вадим відмовився йти зі мною і я вирішила витягти тебе.

— Витягти мене? Я по твоєму хто?

— Ну… 

— Я нікуди з тобою не піду. У мене, нарешті, вільний ранок і я хочу провести його так, як мають наступати суботні ранки у всіх нормальних людей — у ліжку! Мене не чіпати, в мене — Шаббат! Все!

— Ну Степан… Який Шаббат? Ти не тієї національності.

— Таїсо, тебе взагалі не має цікавити, якої я національності. А після того, як ти розповіла Лорі напівправду про Ташу — я взагалі маю намір різко обмежити наше з тобою спілкування, бо твої вчинки мені не подобаються.

— А що не так?

— Що не так? — Степан пішов до Таїси, і вона пожадливо почала оглядати його торс. Цей погляд змусив його зберегти безпечну відстань і не дав йому наблизитися до неї ближче. Зупинився на відстані витягнутої руки. — Таїсо… Після повернення з Африки я маю намір змінити не лише роботу, а й усе своє життя. Тому, якщо ти справді бажаєш мені добра — дай мені спокій. Не лізь у моє життя. Будь ласка.

Степан розвернувся і пішов назад до Лариси, краєм ока помітивши рух на сходах. Вадим. Але не хотів зараз ні з ким говорити — просто пішов. Повернувшись до кімнати, довго лежав, просто дивлячись на Лору. Його Наяда… Вона була поруч стільки років і він картав себе за те, що так пізно зустрів її знову… Згодом заснув і проспали вони майже до обіду, не вийшовши на сніданок. Тетяна сказала, що кликати їх на сніданок не потрібно — нехай вперше за весь час сплять скільки хочуть…

Вони вийшли на обід. Степан поводився як звичайно і вечір минув у нейтральних розмовах, а наступного дня Таїса і Вадим поїхали до себе.

В понеділок Степан відправив кораблі, завантажені танками і важким озброєнням, в Болгарію, в порт Бургас. (Одне з найбільших міст Болгарії. Розташоване на березі Чорного моря, в Бургаській затоці).

Звідти, за допомогою “Ілюшок” (літаки Іл-76) і їхніх доблесних екіпажів з порту, з підробленими супровідними документами на вантаж, де будуть значитися різні запасні частини для автомобілів і тракторів, у різні точки Африки, по заплутаним схемам, маневруючи і оминаючи радари, ВНОЧІ, сідаючи на грунтові злітні смуги полетять літаки… Везучи кожен близько п'ятдесяти тонн смертоносного вантажу…

Вони повезуть зенітні установки, танки, ракетні комплекси, системи залпового вогню, а також боєприпаси до них, і — стрілецьку зброю… Степан вже майже напам’ять знав куди, кому і скільки цього разу він повезе. Благо, не він один буде працювати “поштовим голубом”. На місці, з покупцями, працюють вже “перевірені люди”, котрі перевіряють алмази і готують їх для “оплати”. 

Інші літаки, з України, з військових аеропортів, завантажені вбивчим вантажем, полетять 12 серпня, у вівторок. У Буркіна-Фасо. ВІн теж полетить туди в той самий день, але з військового аеропорту під Києвом, разом з іншими представниками “Укрспецекспорту”, котрі будуть робити поважний вигляд, що і гадки не мають, що вся зброя, котра прибула, піде на реекспорт…Майже вся вона буде найближчими днями доставлена в сусідню Ліберію літаками і звідти — вантажівками, по дорогах у мангрових лісах, що кишать малярійними комарами і іншими неприємними комахами, поїде у Сьерра-Леоне… До “Об'єднаного революційного фронту”... Бо в них є алмази. Багато-багато алмазів...