Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Насамперед перемогли нас маючі — отже, треба нам самим зробитись маючими. Треба, щоб на слідуючих виборах було наших домовласників не 54, але 1054! Над сим треба працювати. В сім причина нашого успіху чи неуспіху.

Не можна обвинувачувати правительство чи виборчу систему в нашім неуспіху. Нас перемогли противники, які завжди нас побідять, яка б не була виборча система, бо в руках наших противників сила матеріальна й перевага людьми. Доки ми не змінимо координацію реальних сил, доти все будемо в величезній меншості раз у раз.

Далі: не тільки великий, але й дрібний промисел є не в наших руках. Ми завжди хвалилися, що маємо симпатії між дрібнотою, поміж економічно слабими елементами. Остатні вибори й тут принесли розчарування. Наш противник, соціальний демократ, одержав тисячку голосів там, де наш кандидат ледве декілька десятків.

Отже, значить, досі ми дурили себе самі, жили в світі, утвореному нашою фантазією. Життя суворо знехтувало наші ілюзії.

Дрібнота городська є не наша. Через що се? Розуміється, тут впливають і загальні причини; що так шалено пхають наш нарід у безодню винародов-лення. Але є й специфічні причини. Наші противники більше зручні, більше прудкі, і власне вони беруть у свої руки усяку «легшу» працю по городах: крамничка на Полтавщині обов’язково в руках жида, аптека жида або поляка, голярня — знов поляка, рідко росіянина. Кравець, швець є німець, жид, француз, рідше росіянин або «общерос», майже ніколи українець. Навіть славнозвісні українські перекупки на базарі, й ті мусили посунутись, щоб дати місце зайдам.

Таким чином наші противники заповняють своїми силами усі, навіть нижчі галузі праці, не кажучи вже про галузі інтелігентні, як праця лікарів, адвокатів, інженерів, вчителів тощо. На долю українців, як менш здатних до конкуренції, зостаються найнижчі соціальні становища: прачок, швачок, покоївок, сторожів і т. д. А сі професії виборчого голосу не мають.

Либонь, тільки одна ще з наших чарівних ілюзій нас не одурила — се наша віра, що «на селі» ми маємо рішучу перевагу.

Але життя йде вперед, і хто знає, чим дихатиме «завтра» «вчорашнє» село! Крім того, на селі ми не робили ще виборчих дослідів й не знаємо, які наслідки були б з них...

Отже, щоб мати успіх на виборах, треба мати голоси, себто людей!

Треба мати своїх кравців, шевців, голярів, крамарів, одно слово, усіх тих, що в складній машині життя крутять ті чи інші коліщата!

Адже се є трюїзмом у всіх культурних народів, що ніяка праця не ганьбить людину, але поміж нами є поганий забобон, наче є «благородні» праці й праці «неблагородні». Наша молодь пхається з усієї сили до канцелярій, щоб ціле життя сидіти, зігнувши спину, але зневажає таку працю, як торгівля або дрібний промисел, рукомество чи майстерство! Се є велика хиба, дуже шкідлива для повноти розвиту суспільства, бо порожні місця захоплюють наші противники, і ми самі власноручно віддаємо їм в руки ті впливи, що потрібні нам самим.

Отже, не тільки виробляймо інтелігенцію вищих щаблів, але звернімо увагу на дрібний промисел та рукомество. З того часу, як виборчий принцип спирається на кількість, а не на якість голосів, з того часу тільки «число людей», «поважне число» має значення. Меншість, фізична меншість раз у раз буде побита, хоч би інтелектуально вона стояла й дуже високо.

Тож коли не хочемо бути меншістю, подбаймо, щоб ми були більшістю.

Без праці, без пильної, безнастанної, комашиної праці нема успіху.

Нація, в новочасному значенні слова, складається з багатьох соціальних шарів, і коли в якогось народу нема одного або декількох шарів, він є не нація, але етнографічна маса.

Отже, готуймось до майбутніх виборів. Тиха, пильна, розумна, безнастанна праця — се наша побіда.

Сніп. — 1912. — 21 жовтня (3 листопада).

Передовиця. Харків, 30 грудня (12 січня 1913 р.) 1912 р.

Наспівають події величезної ваги. Про се свідчать і міліони війська, що утримують під рушницею великі держави, і ті похапливі приготування, що йдуть скрізь по Європі, і той особливий настрій, що запанував у свідомих, активних націй. Сей настрій виявився і в тій частині нашого народу, що є під пануванням Австрії. Орієнтуючись в сучасному міжнародному становищі, обмірковуючи крізь призму національних інтересів свою ролю й місце в

майбутніх конфліктах, австрійські українці висловили свою позицію, лояльну до Австрії. Сей вислів викликав крики гніву й обурення в московській пресі, яка недвозначно каже, що моральний обов’язок австрійських українців зрадити Австрію. Висловлене австрійськими українцями лояльне становище московська преса кваліфікує як зраду слов’янству. Далі ся преса досить прозорими натяками переносить своє обвинувачення й на російських українців і підозрює все українство в якійсь зраді, а се знов є вихідною точкою й оправданням нових репресій проти українства, які дарує нам сумна дійсність і загрожує ще сумніша будуччина. Про се в нас голосно не говорять з ляку перед тим, що в кожнім слові хтось добачить злочин. Через те удають, наче нічого не чують і не знають. Тим часом се велика шкода, бо хто мовчить, той начебто згоджується. Через те й утворюється певність в московськім народі, що мовчазне українство ховає якісь «страшні заміри», що треба з тими замірами боротись і що правительство розумно робить, видаючи репресії проти сього ворога Росії, проти сього «народного й державного лиха», як каже Струве. Через те навіть приятелі, як проф. Погодін, вже хитаються й вимагають від українців «слова й діла». А тим часом нема більшої помилки, як приписувати українському народові як цілій нації те чи інше «фільство». Се дійсно велика помилка — дивитись на український народ не як на щось самодовліюче, але тільки як на якийсь додаток до когось або до чогось.

З цієї помилки й виходить, що в Австрії українців обвинувачують в москвофільстві й на цій підставі позбавляють їх прав, віддають в рабство полякам і взагалі понижують, а в Росії, навпаки, українців обвинувачують в австро-фільстві і на цій підставі будують відносини й кари. Сі два обвинувачення обопільно протилежні й знищують одно друге. Силою історичних обставин українці поділені між двома державами, але в обох державах вони по своїй натурі суть елементом зовсім лояльним і сумирним, в обох державах українці числяться з фактами дійсності. Коли австрійські українці