Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 134 135 136 ... 164
Перейти на сторінку:
далі великі намети, в яких зараз тривали якісь роботи. Там метушилася купа народу. За наметами видно були три будинки, складені з дерев’яних колод. Вікна будинків були затінені, але судячи з того, скільки людей заходило і виходило з будинків, життя там вирувало.

— Не проліземо, Іване Карповичу, — сказав Четвер. Та я й сам бачив, бо ж тут стояли прожектори, багато постів, усюди вартові.

— Штабс-капітане, а ви німецькою розмовляти можете добре? — спитав я Івлєва.

— Так, я служив кілька років у Ревелі, там навчився.

— Тоді треба схопити німців, перевдягнутися і зайти всередину. Якщо буде треба, штабс-капітан щось відповість.

— Я не надягну німецьку форму! — обурився Івлєв.

— Штабс-капітане, ми мусимо пройти всередину і взяти полоненого, який пояснить, що відбувається. А відбувається щось страшне. Якщо знаєте, як можна пробратися туди без перевдягання, скажіть! — гнівно прошепотів я.

Івлєв подумав, потім кивнув.

— Добре, Іване Карповичу.

— Ну що, хлопці, нам потрібно чотири німці, яких не одразу почали б шукати, — сказав я.

— Ходімо, до дороги, — запропонував Четвер.

До котловану вела єдина дорога. На ній зараз було порожньо, але могло щось і проїхати. Ми засіли у кущах при дорозі. Спочатку проторохтів панцерний автомобіль. Не те. Потім віз, повний солдатів. Забагато їх. Нарешті ще віз із двома солдатами, які везли якийсь вантаж. Я тільки подумав, як би тих солдатів схопити, а Четвер з Андрієм уже були на дорозі. Андрій кинув ніж, і один німець впав із воза на дорогу, Четвер збив на сніг другого і притримав коней. Хлопці затягли і мертвого, і живого німця у кущі. Я приставив живому ніж, а Івлєв тихенько запитав німецькою, з якої той частини і що тут робить. Німець спочатку закрутив головою, але коли я натиснув ножем на горлянку, розповів, що він зі штабу батальйону, їхня частина охороняла об’єкт, але сьогодні їх вивели, і оце вони з товаришем їхали, щоб забрати залишки штабних меблів. Я спитав, де ті залишки. Він сказав, що у крайньому будинку ліворуч. Я спитав, хто там у будинку ще є. Виявилося, що зараз вже нікого, бо командування об’єкта розташоване у двох інших об’єктах.

Ми німця зв’язали, поклали на кущі, щоб не задубів. Хлопці показували, що краще зарізати, але мені шкода його стало. Чийсь же син, може, і батько. Залишили живим.

— Штабс-капітане, одягайтеся ви, — сказав я Івлєву. — І ти, Андрію, ти білявий, на німця схожий.

Вони перевдягнулися, сіли у віз, нас із Четвергом сховали на дні, під брезентом. Рушили. Було темно, я тримав зброю напоготові. Хоча якби знайшли, то тікати нам було нікуди. Та нічого, проїхали перше коло охорони, потім друге. І там, і там питали, штабс-капітан щось відповідав, нас пропускали. Заїхали всередину, під’їхали до будинку. Штабс-капітан зайшов перевірити, невдовзі повернувся, сказав, що таки нікого. Андрій схопив брезент і перетягнув до будинку спочатку мене, а потім Четверга. Далі зі штабс-капітаном зайшли. У будинку було порожньо, лише кілька столів і шафа Холодно, бо грубу не палили. Я піднявся на горище, звідти став роздивлятися, що і як. Побачив, що до котловану їде черговий ешелон. Цього разу не зі звичайними вантажними вагонами, а з якимись дивними, схожими на величезні ковбаси.

— Це цистерни, у таких зазвичай паливо возять. Бензин чи гас, — пояснив Івлєв, якого я покликав. Ці дивні вагони розставили рівномірно уздовж котловану, потім почали розмотувати якісь чорні штуки, схожі на пожежні рукави. — А це шланги. Ними перекачують рідини або гази.

— Що це німці затіяли? — спитав я.

— Не знаю.

Ми злізли вниз.

— Нам потрібен полонений. Хтось із сусіднього будинку, який зможе розповісти, що тут відбувається, — сказав я хлопцям. — Зробімо так. Четвер залишиться тут, стерегти. Зачиниш двері зсередини, щоб ніхто сюди не зайшов. Якщо стукатимуть, не відповідай, наче нікого тут і немає. Я буду на горищі спостерігати. Андрій і штабс-капітан вийдуть і пройдуть за будинки. Там трохи далі німці побудували туалет.

— Кого? — не зрозумів Андрій.

— Сральню. Вони люди культурні, не можуть так, що вийти на мороз, заголитися і в сніг присісти. Будують собі сральні, може, навіть із опаленням, теплі. Так от вам треба біля тої сральні перестріти якогось потрібного полоненого.

— Якого це? — спитав Івлєв.

— Там ходить кілька цивільних, краще когось із них. Андрій приставить револьвер до спини, а ви, штабс-капітане, поясните, що краще не рипатися. Потім ведіть його сюди. Тут ми його допитаємо і з’ясуємо, що і як. Все зрозуміло?

Кивнули хлопці.

— Тільки обережно, не ризикувати, діяти з головою. І вибирайте, кого брати. Щоб не бугай, щоб не офіцер, бо ще чинити опір почне. Цивільного, але щоб не робітник якийсь, а з начальства, бажано при пенсне. Дійте.

Пішли хлопці, Четвер залишився біля дверей, я поліз на горище. Ага, он ті ковбаси, чи, як їх називав штабс-капітан, цистерни, закріпили на колії. Потім я побачив, як почали розбирати навіс, який був над ешелоном. І для чогось охорону почали знімати. Он шикувалася німецька піхота і йшла звідси. Нехай би у бік фронту, можна було б подумати, що наступ готується. Але ні, охорона, якої тут було кілька батальйонів, відступала в тил. Чому? Натомість приїхала купа великих авто з накритими кузовами. Це ще що таке?

Почув, як у двері постукали. Принишк. Потім двері відчинилися. Я ж наказав нікого не пускати! Поліз униз, а там Четвер уже роздягав якогось німця.

— Форма ж нам потрібна? — спитав він. Я кивнув.

— Перевдягайся. — сказав Четвергу.

Повернувся на свій пункт на горищі. Андрій та штабс-капітан тупцювали біля вбиральні. Час від часу туди заходили люди. Спочатку здебільшого офіцери, але он і цивільний пішов. Те що треба, невисокий, худенький. У вбиральні якраз два офіцери були. Але хлопці вирішили не чекати. Андрій підійшов до цивільного зі спини. Той напружився. Штабс-капітан щось йому сказав. Пішли утрьох. Навіть не дуже підозріло і виглядало. Я зліз.

— Ідуть, — сказав Четвергу.

Той був готовий відчинити двері. Коли голос. Хтось звернувся до хлопців. Штабс-капітан щось відповів. Розмова. Про що? Відчинилися двері, зайшов той цивільний німець, за ним Андрій, потім іще якийсь німець, навіть двоє, а за ними вже штабс-капітан. Четвер повалив першого з німців, я — другого. По голові рукояттю браунінга. Підхопив, поклав тихенько на підлогу, почав в’язати.

— Це

1 ... 134 135 136 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"