Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Бо тісне,— відповів син,— дурненька.

Він розвернувся і пройшов повз Страйка, який відступив убік, пропускаючи його. Син Ґіерма зник у кімнаті навпроти, на дверях якої був напис розфарбованими дерев’яними літерами: «Самайн».

Мати Самайна любила дивитися людям в обличчя не більше за сина. Звертаючись до колін Страйка, вона промовила:

— Добре. Заходьте.

— Дуже вам дякую.

У кутку вітальні цвірінькало в клітці двоє хвилястих папужок, блакитний і зелений. Мама Самайна плела клаптеву ковдру. На широкому підвіконні біля неї височіла купка готових вовняних квадратиків, а біля ніг стояв кошик з нитками. На великій тахті перед диваном було розкладено великий м’який килимок, а на ньому — на дві третини зібраний пазл з єдинорогами. У плані чистоти й охайності ця вітальня дуже вигравала в порівнянні з вітальнею Грегорі Талбота.

— Вам принесли пошту,— сказав Страйк і простягнув жінці мокрі конверти.

— Подивіться, що там,— відповіла вона.

— Думаю, мені не...

— Та подивіться,— повторила вона.

Самайнова мати мала такі самі великі вуха, як і син, а верхні зуби в неї так само трохи нависали над нижніми. Та попри ці недоліки, була в її м’яких рисах і темних очах певна чарівність. Довге волосся, охайно заплетене, було біле. Місіс Аторн було щонайменше шістдесят років, але гладенька шкіра ніби належала значно молодшій жінці. Було щось на диво потойбічне в тому, як вона сиділа з гачком біля поливаного дощем вікна, відрізана від світу. Чи вміє вона читати? Він подумав, що можна спокійно розпечатати конверти з відвертою рекламою, і так і зробив.

— Вам надіслали каталог насіння,— повідомив він, показуючи каталог місіс Аторн,— і ще листа з крамниці меблів.

— Мені того не треба,— відповіла жінка під вікном, так само звертаючись до ніг Страйка.— А ви сідайте,— додала вона.

Страйк акуратно протиснувся між диваном і чималим пуфом, який, подібно до нього, для маленької кімнати був завеликий. Примудрившись не зачепити килимок з пазлом, Страйк сів на пристойній відстані від жінки з гачком.

— А ось цей лист,— повідомив Страйк, маючи на увазі останній конверт,— адресовано Клер Спенсер. Ви її знаєте?

Марки на конверті не було. Судячи з адреси, листа надіслали з крамниці залізних виробів на першому поверсі.

— Клер із соціальної служби, вона допомагає нам,— відповіла місіс Аторн.— Можете розпечатати.

— Думаю, мені не слід цього робити,— відповів Страйк.— Залишу його для Клер. А ви — Дебора, правильно?

— Так,— тихо відповіла жінка.

У двері знову зайшов Самайн. Тепер він був босий, але в сухих джинсах і кофті з Людиною-Павуком.

— Я покладу харчі в холодильник,— заявив він і знову зник.

— Тепер усе купує Самайн,— повідомила Дебора, втупившись поглядом у Страйкові черевики. Попри ніяковість, вона була не проти побалакати з ним.

— Деборо, я прийшов, щоб поговорити про Ґіерма,— сказав Страйк.

— Його тут нема.

— Ні, я...

— Він помер.

— Так,— відповів Страйк.— Мої співчуття. Мене, власне, цікавить доктор Ба...

— Доктор Бреннер,— негайно кивнула Дебора.

— Ви пам’ятаєте доктора Бреннера? — здивувався Страйк.

— Він мені не подобався,— відповіла вона.

— Власне, я хотів у вас спитати про іншу лікарку...

У дверях знову став Самайн і голосно спитав у матері:

— Ти хочеш какао чи ні?

— Хочу,— відповіла вона.

— А ви хочете какао? — спитав Самайн у Страйка.

— Так, дякую,— відповів Страйк, подумавши, що в такій ситуації не слід відмовлятися від дружніх пропозицій.

Самайн почовгав геть. Гачок у руках Дебори завмер, вона показала на щось просто перед собою і повідомила:

— А ондо Ґіерм.

Страйк озирнувся. На стіні за старим телевізором було намальовано єгипетський анх — символ вічного життя. Всі стіни були блідо-жовті, але ділянка з цим єгипетським хрестом зберегла брудно-зелений колір. Перед анхом, на пласкій полиці над телевізором, стояла якась чорна ваза — так Страйкові спершу здалося. Тоді він роздивився на вазі стилізоване зображення голубки, зрозумів, що це урна, і до нього дійшло, що має на увазі Дебора.

— А,— сказав він.— То це прах Ґіерма, так?

— Я попросила Тюдора, щоб було з пташкою, бо люблю пташок.

У клітці жовто-зеленим спалахом метнувся папужка.

— Хто це намалював? — спитав Страйк, показуючи на анх.

— Перм,— відповіла Дебора, моторно вправляючись із гачком.

До кімнати повернувся Самайн з олов’яною тацею.

— Не став на мій пазл,— застерегла його мати, але в кімнаті більше не було вільних поверхонь.

— Може, я?..— запропонував Страйк, показуючи на пазл, але на підлозі не було вільного місця, щоб його перекласти.

— Так загорніть,— не без докору наказала йому Дебора, і Страйк побачив, що в килимка є крильця, які можна загорнути й захистити пазл. Він так і вчинив, а Самайн поставив тацю на килимок. Дебора акуратно встромила гачок у клубок і прийняла з рук сина горнятко розчинного какао й печиво. Самайн узяв собі горнятко з Бетменом. Страйк пригубив свій напій і похвалив:

— Дуже смачно.

Власне, він не дуже й збрехав.

— Я смачно готую какао, правда, Деборо? — спитав Самайн, розгортаючи печиво.

— Знаю, що це було дуже давно,— знову почав Страйк,— але була інша лікарка, яка працювала з доктором Бреннер...

— Старий доктор Бреннер був брудний старигань,— захихотів Самайн Аторн.

Страйк