Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Дуже приємно з вами познайомитися, — сказала Ауслендер. — Петру багато розповідав про вас». Вона взяла маленьку руку поетки. Рука була дуже холодною.
«Тож ви місс Ауслендер».
«Можна просто Ауслендер».
«А, так, чоловік говорив мені». Вона посміхнулася. Її обличчя було абсолютне кругле, очі теж — дивно круглі. А яка біла в неї шкіра! Немовби вона й справді ніколи не бачила денного світла. І як серйозно вона дивиться, навіть коли посміхається. Це через очі, подумала Ауслендер. У неї очі, як у однієї з вигаданих нею істот: мов чорна рідина, в якій плавають бульбашки світла, створюючи сталий пильний промінь.
За обідом говорили мало. Страви були румунські, традиційні, як пояснив Віореску. Він здавався дуже знервованим і багато розповідав про інгредієнти та способи приготування. Ауслендер уникала зустрічатися з ним поглядами, вона була впевнена, що Теодорі зрозуміло, що щось затівається. Сама Теодора сиділа, опустивши очі, і неохоче їла. Між собою подружжя Віореску майже не розмовляло. Ауслендер допомогла Віореску віднести стіл назад до кухні й скласти посуд у мийку: він хотів щось сказати їй пошепки, але вона з досадою відмахнулася. Досить цього, подумала вона. Повернувшись до вітальні, вона побачила, що поетка сидить на підвіконні й дивиться на Ріверсайд-драйв. Ауслендер сіла на ближчий до вікна кінець дивану й сказала: «Будь ласка, Теодоро, ви не розповісте мені про свою творчість? Ваш чоловік говорив мені, що ви чудова поетка».
«Нема чого розповідати». Вона повільно повернулася до Ауслендер. Її голос і вираз обличчя були відсторонені. Ауслендер згадала, що сказав їй Фаррел, коли вона описала йому одного знаменитого поета, з яким познайомилася, як «жахливо холодного й відстороненого». «Знову не так, Ауслендер, — сказав він тоді. — Не відсторонений. Лише надзвичайно пригнічений і обтяжений турботами — як я».
Ауслендер спробувала ще раз. «Петру каже, що ви видали книжку в Румунії».
«Так».
«А в Сполучених Штатах ви не хотіли б опублікувати свої твори?».
Теодора подивилася на свого чоловіка, який мовчки ввійшов до кімнати й став біля книжкових полиць, з протилежного кінця дивану, на якому сиділа Ауслендер, і тихо заговорила з ним румунською. Ауслендер чула лише окремі уривки розмови. «Нечесно» — це слово пролунало кілька разів, а ще — «Ти мав мені сказати». Одного разу вона чітко почула від поетки слово «непробачно», а потім (у неї впало серце) — слово «перекладач» румунською. Віореску мовчав. Нарешті Теодора повернулася до Ауслендер: «Вибачте, якщо ми завдали вам якогось клопоту. Я не хочу, щоб мої твори перекладали англійською». Вона різко підвелася й вийшла з кімнати.
Ауслендер зібралася встати, але Віореску сказав: «Будь ласка, Ауслендер. Тут ми нічого не можемо зробити».
«Що ви маєте на увазі — нічого не можемо зробити?». Вона була ошелешена. «Я думала, ви так прагнете її переконати».
«Я вважав, що її можна переконати. Мабуть, я помилявся».
«Але ж ви навіть не спробували».
«Немає сенсу. Вона дуже розсердилася, що її обманули».
«Чому ви просто не сказали їй, для чого, власне, я тут?».
«Ви маєте розуміти, що це так чи інакше не мало б значення. Вона вочевидь занадто…».
«Ви здаєтеся. Не можу повірити. Ви влаштували все це…». Ауслендер відкинулася назад і дивилася на нього знизу з подивом. «І здаєтеся так легко!».
«Легко? — він хрипло розсміявся. — Я роками намагався умовити її на переклад її творів. Тепер здаюся остаточно». Він похитав головою. «Є така історія — знаєте її? Про одного відомого філософа, який після довгих роздумів вирішив стати вегетаріанцем. Багато років він прожив вегетаріанцем, говорив і писав на цю тему, звичайно, бо в даному випадку таке рішення не може бути лише особистою справою. Він справді блискуче, зворушливо розповідав про моральну логічність свого вибору. А потім одного дня сів за стіл і почав їсти стейк. Можете собі уявити, як це вразило його учнів, коли вони це побачили. “Чому? Що трапилося?” — кричали вони. А відомий філософ сказав: “Та скільки ж можна?”».
«Ця історія тут ні до чого, Петру», — сказала Ауслендер втомлено.
«О, я аж ніяк не згоден, друже мій Ауслендер. Але в будь-якому разі хіба не чарівна історія?».
«Я думаю про інше. Скажіть, чому Тео не хоче перекладати свої вірші? Що вона каже, коли ви її просите?».
«Вона каже: “Бо я так сказала”».
«Але ж це дитяча логіка».
«Ні. Це радше батьківська логіка. Дитина питає: “Чому ні?" Батьки кажуть: “Просто тому, що ми кажемо — ні”».
«Ну що ж, — Ауслендер знизала плечима й підвелася. Вона була розсерджена й розчарована більше, ніж передбачала. — Тоді, мабуть, ставимо крапку. Повернути вам вірші поштою?».
«Ви так поспішаєте позбутися їх? — він посміхнувся. — Ні, друже. Ще зарано здаватися. Можна зателефонувати вам завтра?».
«Навіщо?».
«Ну, я поговорю з нею ввечері. Можливо, є сенс сказати їй, що ви вже прочитали її твори, передати їй ваші компліменти. Залежатиме від її настрою».
«Але я думала… — Ауслендер затнулася. Марно намагатися зрозуміти його. — Гаразд. Зателефонуйте мені».
«Скажіть, — спитав Віореску, проводжаючи її до дверей і допомагаючи вдягти пальто, — ви абсолютно впевнені, що її твори, якщо їх перекласти, можна тут видати?».
«О, безсумнівно, — сказала Ауслендер. І тут у неї промайнула думка. — А що? Ви гадаєте, якщо Тео знатиме це, це допоможе? Бо якщо хочете, я можу завтра зробити кілька дзвінків, пошукати, розвідати», — і миттєво пошкодувала про свою пропозицію. Кому ж вона може зателефонувати, щоб обговорити творчість якоїсь неперекладеної румунської поетки? На яку відповідь редактора можна сподіватися, не показавши йому творів? Це безглуздя, абсурд.
«Це було б дуже люб’язно».
«Мені треба йти», — сказала Ауслендер, узявшись за дверну ручку.
Йдучи до ліфта, вона подумала: це диво, що їй вдалося втекти, не зробивши ще якихось пропозицій.
У вагоні підземки, повертаючись до Вілліджа, Ауслендер витягла зі своєї данської шкільної
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро», після закриття браузера.