Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану 📚 - Українською

Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану" автора Олексій Анатолійович Кононенко. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 134 135 136 ... 207
Перейти на сторінку:
брав у руки свій меч, не знаючий страху, з любові до віри Мухаммеда ударяв мечем, на білій арені рубав круглі голови, як кулі. І тут я не говорив: я – муж, я – бек, не хвалився; воїнів, що хвалять себе, не схвалював. Якщо я потрапив тобі до рук, ґяуре, удар своїм чорним мечем по моїй шиї, відрубай мені голову; від твого меча у мене щита немає; свій рід, своє коріння я не зраджу». Ще одне слово сказав він: «Коли з високої, високої чорної гори скочується камінь, його зупиняв своєю міцною п'ятою, своїм стегном я, муж Казан; коли із землі піднімалися, зігнувшись, гарячі нарости, їх удавлював у землю своєю міцною п'ятою я, муж Казан; коли грубі сини беків учиняли сум'яття, їх заспокоював ударами нагайки я, муж Казан; коли на горах стояв туман, піднимались густий туман і град, коли мені не було видно вуха мого богатирського коня, коли воїни, що залишилися без поводиря, збивалися з дороги, для тих подорожніх, хто залишився без поводиря, радісною звісткою був я, муж Казан! Я пішов на семиголового дракона; від жаху перед ним моє ліве око почало проливати сльози; око моє, негідне око, боягузливе око, сказав я, що сталося з тобою, що ти злякалося однієї гадини? І тут я не говорив: я – муж, я – бек, не хвалився; воїнів, що хвалять себе, не схвалював. Якщо я потрапив тобі до рук, ґяуре, убий мене, погуби мене, удар своїм мечем, відрубай мені голову; від твого меча у мене щита немає; свій рід, своє коріння я не зраджу; поки залишаються воїни огузів, я тебе славити не буду». Тут ще одне сказав Казан: «На крутому узвишші, омиваючись в Оманському морі, у недоступних місцях збудоване місто ґяурів; направо, наліво він розсилає війська, уражає; його плавці ходять скрізь на дні води; випробовані з них, думаючи, що сам бог під їхньою владою, на дні води кричать один одному; їхні нечестивці, відмовившись від правильного, читають неправильне; їхні дівчата-наречені грають у золоті бабки; їхніх беків (так багато), як бур'янів. Шість разів огузи намагалися – не могли взяти тієї фортеці; з шістьма людьми я, Казан, вирушив, не дав їй і шести днів протриматися, взяв її, зруйнував її церкви, на їхньому місці збудував мечеті, змусив проголошувати заклик до молитви, їхніх дівчат-наречених змусив гратися під моїми грудьми, їхніх беків зробив рабами. І тут я не говорив: я – муж, я – бек, не хвалився; воїнів, що хвалять себе, не схвалював. Якщо я потрапив тобі до рук, ґяуре, убий мене, погуби мене; від твого меча у мене щита немає; свій рід, своє коріння я не зраджу». Казан знову заговорив: «Той, кого я на крутому узвишші змусив повернути назад, це, ґяуре, твій батько; та, кому я своєю пристрастю причинив муку, це твоя дочка-наречена; біля білої фортеці я збуджував свого коня; на коні я поскакав до народу Каруна, скрушив вежу їхньої білої фортеці. Принесли біле срібло; я сказав: це – мідні гроші; принесли червоне золото, я сказав: це – мідь, привели своїх світлооких дочок-наречених, я не дав себе звабити, зруйнував їхні церкви, збудував мечеті, віддав на пограбування їхнє золото, їхнє срібло. І тут я не говорив: я – муж, я – бек, не хвалився; тих, що хвалять себе, не схвалював. Якщо я потрапив тобі до рук, ґяуре, убий мене, погуби мене; свій рід, своє коріння я не зраджу, тебе славити не стану». Ще одне тут сказав Казан-бек: «Від самця-тигра білої скелі один мій корінь; на узвишші, що лежить посередині, він не дає зупинятися твоїм козам! Від лева білих очеретів один мій корінь; твоїм рябим коням він не дає зупинятися! Від дитяти-самця вовка один мій корінь; тьмі твоїх білих баранів він не дає бродити! Від білого кречета-самця один мій корінь; твоїм рябим качкам, твоїм чорним гусям він не дає літати! У народі решти огузів у мене є син, його зовуть Урузом, є брат, його зовуть Кара-Гюне; тим, хто у вас знову народиться, вони не дадуть жити! Якщо я потрапив до твоїх рук, ґяуре, убий мене, погуби мене; від твого меча у мене щита немає; свій рід я не зраджу». Ще одне він сказав: «Ґяур, що гавкає як собака, чия властивість – брудна жадібність, чия їжа – м'ясо напівмертвої свині, чиє ложе – мішок соломи, чия подушка – півшматка цегли, чий бог – шматок дерева! Поки я бачу огузів, я тебе славити не буду. Тепер, ґяуре, якщо уб'єш мене, убий; коли ж не уб'єш, якщо всемогутній дасть мені (можливість), я уб'ю тебе, ґяуре!» Ґяури говорять: «Він не став славити нас; ходімо, уб'ємо його». Беки ґяурів зібралися, прийшли, цього разу сказали: «У нього є син, є брат; убивати його не можна». Вони повели його, кинули його у свинячий хлів, зачинили.

Нога коня кульгава, язик співця швидкий; ніхто не знав, чи помер, чи живий Казан. Між іншим, хане мій, у Казана був хлопчик; він виріс, став юним джигітом. Якось він сів на коня, прибув у диван; хтось говорить: «Хіба ти не син хана Казана?» Уруз розсердився, говорить: «Скажи, негідний, хіба мій батько – не Баюндур-хан!» Той сказав: «Ні, він – батько твоїй матері, а тобі дід». – «Скажи, чи помер мій батько, чи живий?» – запитав Уруз. Той сказав: «Він живий, він у полоні у фортеці Туманан». Від таких слів юнак заплакав, зажурився, повернув свого коня, повернувся назад, прийшов до своєї матері; тут він почав говорити своїй матері – подивимось, хане мій, що він говорив: «Мамо, я – не син Баюндур-хана, я – син хана Казана. Скажи, народжена від негідного, чому ти мені (цього) не говорила! Право матері – право бога; інакше я дістав би свого чорного булатного меча, не дав би тобі спам'ятатися, відрубав би твою прекрасну голову, пролив би на землю твою яскраво-червону кров». Його мати заплакала і говорить: «Сину, твій батько неушкоджений, та я не говорила; я боялася, що ти підеш до ґяурів, даси себе убити, загинеш; ось чому я не говорила, душа моя, сину! Але пошли людину до свого дядька; нехай він прийде, подивимось, що він скаже». Він послав людину, покликав свого дядька, той прийшов; Уруз говорить: «Я піду до фортеці, де став бранцем мій батько». Вони дружньо порадились, до всіх беків прийшла звістка:

1 ... 134 135 136 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"