Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Розділ 30

Запис у журналі спостережень: день 304

Після модернізації корабля подорож стала суцільним задоволенням. Відверто кажучи, більшу частину шляху ми навіть не підіймали вітрила. Просто увімкнули наші три магічні водометні двигуни і йшли на швидкості близько п'ятнадцяти кілометрів на годину. Лише на чотири години на добу ми підіймали вітрила, коли треба було перезарядити накопичувачі в рушіях. Тоді швидкість падала до семи-восьми кілометрів на годину - все-таки вітер слабкий і не розганяв як слід корабель.

За час шляху я і Сальміра непогано відпочили від попереднього тижня, присвяченого модернізації корабля. Спали скільки хотіли, їли скільки хотіли, робили простеньку розминку і в час, що залишився, зрідка підправляли курс корабля і просто відпочивали, насолоджуючись товариством один одного.

Сьогодні близько полудня на горизонті показався берег. За розрахунками, це має бути імперія, але чи так це насправді, визначити можна лише після знаходження хоч одного міста на узбережжі. У піратів ми вилучили карту імперського узбережжя, але в нас лише невелика частина, яку вони відвідували, - усього близько двохсот кілометрів берегової лінії. Тоді як згідно із загальною політичною картою світу, яку ми купили в столиці Герена разом із підручниками з магії, загальна протяжність берегової лінії імперії більше ніж півтори тисячі кілонерфів, або, якщо говорити зрозумілішими особисто мені словами, тисячі двохсот кілометрів.

—  Добре все-таки в морі, - вимовив я, обіймаючи Сальміру, яка стоїть на носі і спостерігає за береговою лінією, що повільно наближається.

—  Добре, - погодилася вона. - Але як уявляю, що мені доведеться спілкуватися з работорговцями, так відразу весь настрій не те що знижується, а взагалі в мінус іде.

—  У моєму світі рабство скасовано в усіх країнах більш ніж за століття до мого народження, тож раби і для мене, м'яко кажучи, не дуже звичне явище. Але наш вантаж заслуговує на це. Заодно можна закупити приправ, що користуються популярністю в Герені. 

—  Хочеш туди повернутися? - уточнила в мене Сальміра.

—  Там у нас є деяке прикриття від влади, та й непогано було б пройти військову підготовку, яку нам запропонували. І ти, і я повністю цивільні, і якщо ми хочемо вижити в цьому світі, то нам треба змінитися, і військовий вишкіл наче не найкращий варіант для внутрішньої зміни. Заодно й розповім про піратів, яких ми знешкодили і яких продали в рабство в імперію.

—  Думаєш, варто? - запитала Сальміра, повернувшись обличчям до мене.

—  Ну не про нас же їм розповідати? - вимовив я, поклавши палець на носик Міри. - Ми врятували рабів, серед яких є й діти. Рабство в Герені заборонене, спрямоване на його жителів, а всі вони якраз із Герену. Звільнимо в порту - отримаємо визнання ще. А те, що ми самі продали піратів у рабство, не проблема. Серед них немає жодного жителя Герена, а отже, і жодного закону ми не порушили. Краще розповісти їм про це. Все одно дізнаються, якщо ми будемо там перебувати.

—  Подивимося. Ставай уже за штурвал. Я відчуваю різкий перепад глибини з трьох сотень метрів до двадцяти.

—   Будеш моїм штурманом, веди нас, - усміхнувся я, повертаючись до штурвала.

Через чотири години ми все-таки побачили серед пустельного берега зміни. Спочатку піски змінилися степом і незабаром на горизонті з'явився дим, який у міру наближення посилювався. Дим йшов від труб великої будови, що знаходилася поза стінами невеликого містечка. На стінах самого міста висіли імперський прапор і полотнище з гербом міста. Порівнюючи з даними, які отримали від піратів, ми з'ясували, що місто хоч і імперське, але пірати жодного разу в ньому не були.

У міру нашого наближення до міста від його досить великої пристані відійшов корабель без щогл. Він виключно на магічному ходу і вирушив у наш бік. Підняті прапори на кораблі говорили про його приналежність до міської варти. Я вирішив не наближатися надто близько до міста і зупинився приблизно за півтора кілометра від нього. Незабаром до нас підійшов і корабель варти. Міра на прохання імперця у формі капітана варти опустила для нього трап, яким і піднялися на борт троє нітірі - два солдати і капітан.

—  Добрий день. Я - капітан Мартієс. Ви порушили територіальні води Імперії Авгуд, також ви порушили міжнародну угоду про ідентифікацію. Формально я можу вас оголосити піратами, оскільки ви без прапора. Але наші сканери не виявили зброї, і я вирішив особисто зустрітися з порушниками занепокоєння.

—  Скажіть чесно: вам просто набридло сидіти в кабінеті, - сказав я, коли зрозумів, що він налаштований вельми позитивно до нас. 

—  І це теж, - усміхнувся він. - Хто ви? У вас є документи?

—  Просто мандрівники, які відбили атаку піратів, - кивнув я на Міру і передав йому наші документи. На жаль, на корабель документів не було. Капітан перевів на неї погляд і відразу став серйознішим. Він через окуляри, що слугують йому замінником "Магічного зору", побачив її резерв мани. - Привезли піратів на продаж.

—  У нас у місті немає невільничого ринку. Але я готовий вам допомогти у збуті піратів, - сказав він, усвідомивши, що ми його можемо вбити  в одну мить. Взагалі, мужик непоганий, йому просто нудно в невеликому містечку, в якому нічого не відбувається роками. - За двадцять відсотків.

—  Яких двадцять? Десять, не більше, - вступила в розмову Міра. - Ми, значить, їх ловили, везли сюди, а ви хочете п'яту частину? Це занадто.

—  Нехай буде десять, на алхімічному заводі завжди потрібні працівники. Тільки на багато чого не розраховуйте, тут не південь імперії, тут раби не в моді. Можу також допомогти вам з оформленням документів на корабель. Я, так розумію, це трофей? Згідно з міжнародним трофейним правом я як капітан варти можу видати патент на трофейний корабель. Не безплатно, звісно.

—  Ми це вже зрозуміли, - усміхнувся я. - Скільки?

—  Зазвичай це десята частина вартості корабля. Тож, думаю, тисяч сто, не менше.