Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Вовки Кальї. Темна вежа V 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

286
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вовки Кальї. Темна вежа V" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 135 136 137 ... 208
Перейти на сторінку:
листа, читає, і його вираз стриманості й обережності поволі тане. На ту мить, коли він передає листа Донові, його усмішка розтягується до вух.

Лист від корпорації, що має офіси в Нью-Йорку, Чикаго, Детройті, Денвері, Лос-Анджелесі й Сан-Франциско. Його надруковано на такому розкішному ганчір’яному папері, що хочеться пришити його до сорочки з виворотного боку й носити, весь час відчуваючи шкірою. У листі йдеться про те, що корпорація планує виділити двадцять мільйонів доларів двадцяти доброчинним організаціям в Сполучених Штатах, тобто кожній по мільйону. Зробити це корпорація має до кінця календарного 1983 року. Серед потенційних одержувачів — безкоштовні їдальні, притулки, дві клініки для бідних і програма перевірки на СНІД у Спокейні. Одним із притулків, що отримають допомогу, є «Маяк». Підписано Річардом П. Сейром, виконавчим віце-президентом, Детройт. Усе виглядає досить солідно, і те, що їх трьох запросили до офісу корпорації в Детройті, щоб обговорити цей дарунок, теж викликає довіру. Дата зустрічі — яка стане днем смерті Доналда Каллагена, — 19 грудня 1983-го. Понеділок.

У «шапці» листа є назва — КОРПОРАЦІЯ «СОМБРА».

П’ЯТНАДЦЯТЬ

— І ти поїхав, — сказав Роланд.

— Ми всі поїхали. Якби запрошення було лише для мене самого, я б нізащо не повірив. Але оскільки кликали нас трьох… щоб вручити мільйон доларів… ви хоч уявляєте, що таке було мільйон доларів для такої нічліжки, як «Домівка» чи «Маяк»? Особливо за часів Рейгана.

Почувши це, Сюзанна сіпнулася. Едді глянув на неї відверто переможним поглядом. Каллаген хотів було спитати, що означає ця німа сцена, але Роланд уже крутив пальцем, підганяючи, бо було вже справді пізно. Майже північ. Але ніхто з Роландового ка-тету не хотів спати. Всі погляди було прикуто до панотця, всі ловили кожне його слово.

— Ось до чого я дійшов у своїх роздумах, — сказав Каллаген, нахиляючись уперед. — Між вампірами й людьми закону існував зв’язок. Думаю, якщо його простежити, то корені знайдуться в темній землі. В Краї грому.

— Не сумніваюся, — кивнув Роланд. Його блакитні очі на блідому і змученому обличчі спалахнули вогнем.

— Упирі, якщо вони не першого типу, дурнуваті. Люди закону розумніші, але не набагато. Інакше я не зміг би так довго від них тікати. Але зрештою мною зацікавився хтось інший. Напевно, агент Багряного короля, хай хто він такий. Люди закону облишили полювати на мене. Вампіри також. За останні декілька місяців не було жодних оголошень, принаймні мені вони не траплялися на очі. Жодних повідомлень крейдою на тротуарах Вест-Форт-стрит чи Джеферсон-авеню. Хтось наказав їм це зробити, хтось набагато розумніший. І цей мільйон доларів! — Він похитав головою. Губи розійшлися в ледь помітній гіркій усмішці. — Саме це мене засліпило. Ніщо інше, тільки гроші. «Але ж це на добрі справи! — казав я собі… і всі втрьох ми переконували один одного. — 3 цими грошима ми ні від кого не будемо залежати аж п’ять років. Не доведеться більше іти з простягнутою рукою в Детройтську міську раду». Усе це правильно, звісно. Та тільки згодом я збагнув, що була інша правда, дуже проста: жадібність залишається жадібністю, навіть якщо причина для неї шляхетна.

— Що сталося? — спитав Едді.

— Ми приїхали на заплановану зустріч, — сказав панотець, криво й страшнувато посміхаючись. — Тішмен-білдинг, 982, Мічиган-авеню, одна з найкращих бізнес-адрес у Детройті, дев’ятнадцяте грудня, шістнадцята двадцять.

— Дивний час для зустрічі, — вставила Сюзанна.

— Ми теж так подумали, але хто заморочується такими дрібницями, коли на кону мільйон доларів? Трохи посперечавшись, ми погодилися з Елом, точніше, з Еловою матір’ю. Вона сказала, що на важливі зустрічі треба приходити рівно на п’ять хвилин раніше. Тож, парадно вдягнені, ми зайшли у вестибюль Тішмен-білдинг о четвертій десять, знайшли Корпорацію «Сомбра» на дошці-вказівнику й піднялися на тридцять третій поверх.

— А ви розвідували, що то за корпорація? — спитав Едді.

Погляд Каллагена промовисто свідчив: «Хіба ми дурні?»

— Судячи з того, що ми знайшли в бібліотеці, «Сомбра» була корпорацією закритого типу, тобто не продавала своїх акцій, здебільшого скуповувала інші компанії. Вони спеціалізувалися на високих технологіях, будівництві й нерухомості. От і все, що про них було відомо. Їхні активи були таємницею за сімома замками.

— Корпорацію було зареєстровано в Сполучених Штатах? — спитала Сюзанна.

— Ні, в Насау, на Багамах.

Едді пересмикнуло від згадки про роботу наркокур’єра і бліду поганку, в якої він востаннє брав товар.

— Бували, знаєм, — сказав він. — Але нікого з корпорації «Сомбра» там не здибав.

Та чи то була правда? А що, як слизьке чмо з британським акцентом працювало на «Сомбру»? Чи так уже важко було уявити, що, до всього, вони ще й причетні до торгівлі наркотиками. Едді цілком міг у це повірити. Принаймні на зв’язок з Балазаром це вказувало.

— Хай там як, вони були в усіх довідниках і щорічниках, — вів далі Каллаген. — Хоч і в тіні, але присутні. І багаті. Я не знаю напевне, що таке «Сомбра», і майже переконаний, що більшість працівників, яких ми бачили в їхньому офісі на тридцять третьому поверсі, були підставними… але справжня корпорація «Сомбра», мабуть, існує.

Ми піднялися на ліфті. Чудово опоряджена приймальня (картини французьких імпресіоністів на стінах), вродлива реєстраторка. З тих жінок — вибач, Сюзанно, — чиї груди наводять чоловіків на грішні думки про те, що, торкнувшись їх, житимеш вічно.

Едді розсміявся, потім крадькома глянув на Сюзанну і замовк.

— Годинник показував чотирнадцяту сімнадцять. Нас запросили сісти. Ми сіли, не на жарт нервуючись. Повз нас сновигали люди. Час від часу двері ліворуч відчинялися і ми бачили підлогу, заставлену столами й кабінками. Дзеленчали телефони, бігали туди-сюди секретарки з папками, десь працював великий ксерокс. Якщо то були лише декорації — а я в цьому переконаний, — то все було ретельно продумано, як у голлівудському кіно. Я хвилювався перед зустріччю з Річардом Сейром, але не більше. Насправді то було дивно. Минулі вісім років, відколи поїхав із Салемз-Лота, я весь час від чогось тікав, і в мене розвинулася непогана система завчасного попередження. Але того дня вона навіть не писнула. Якби ми зв’язалися з Джоном Ділінджером через спіритичну дошку, він би те саме сказав про свій вечір у кіно з Анною Сейдж.[49]

О чотирнадцятій дев’ятнадцять до нас вийшов молодий чоловік у смугастій сорочці й краватці, підозріло схожій на «Х’юго Бос». Нас повели повз мажорні кабінети, в яких, наскільки я міг бачити, гнуло шиї мажорне керівництво, в бік подвійних дверей у кінці коридору. То була конференц-зала. Наш супровідник відчинив двері й сказав: «Боже успіху, джентльмени». Мені це дуже добре запам’яталося. Не «бажаю успіху»,

1 ... 135 136 137 ... 208
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовки Кальї. Темна вежа V», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовки Кальї. Темна вежа V"