Читати книгу - "Світанок"

— Не все так просто, — пояснив мені Едвард, коли ми вночі нарешті лишилися самі. — У Бенджаміна такий винятковий талант, що Амун боїться втратити його понад усе. Точно як ми хотіли приховати від Аро Ренесму, — він зітхнув, — Амун хотів приховати від Аро Бенджаміна. Амун створив Бенджаміна, наперед знаючи, що той матиме особливий дар.

— Що він уміє?

— Таке, чого Єлизару навіть ніколи не траплялося. І я про таке не чував. Таке, проти чого навіть твій щит не захистить, — він усміхнувся до мене своєю кривуватою усмішкою. — Він реально може впливати на сили природи — на землю, вітер, воду й вогонь. Нічого ілюзорного — цілком фізичний вплив на природу. Бенджамін і досі експериментує зі своїм даром, а Амун намагається відточити його дар, як зброю. Але ти ж сама бачила — Бенджамін вельми незалежний. Ним неможливо маніпулювати.

— Він тобі подобається, — зробила я висновок із його тону.

— У нього напрочуд загострене відчуття правди та кривди. Мені подобаються такі люди.

Амун же був зовсім іншим, отож вони з Кебі трималися осторонь, хоча Бенджамін і Тія вже досить тісно заприятелювали і з кланом Деналі, і з ірландськими вампірами. Ми сподівалися, що повернення Карлайла зніме напругу в стосунках з Амуном.

Еммет і Роза присилали нам одиноких вурдалаків — кочівників, які симпатизували Карлайлу, якщо таких вдавалося знайти.

Першим приїхав Ґарет — високий м’язистий вурдалак із живими рубіновими очима й солом’яним волоссям, стягнутим ззаду шкіряним ремінцем. З першого погляду на нього стало очевидним, що він — авантюрист. Я була певна, який би виклик ми йому не кинули, він би охоче прийняв його, аби тільки випробувати самого себе. Він швидко зацікавився сестрами Деналі й почав розпитувати про їхній незвичайний спосіб життя. І я миттю подумала: либонь, «вегетаріанство» стане для нього ще одним випробуванням, якому він, мабуть, незабаром себе піддасть просто для того, щоб перевірити, чи пройде він і цей тест.

Приїхали також Мері та Рендал — вони вже були друзями, хоча й не кочували разом. Вони вислухали історію Ренесми й зосталися з нами за свідків, як і решта. Як і Деналі, вони зважували, як варто вчинити, якщо Волтурі не схочуть нас слухати. Всі троє кочівників, схоже, залюбки залишаться з нами.

І що більше гостей приїжджало, то кислішим ставав Джейкоб. Він намагався триматися від вурдалаків подалі, коли це було можливо, а коли ж неможливо, буркотів до Ренесми, що декому варто було б скласти перелік гостей, якщо дехто хоче, аби він правильно вимовляв імена кровопивць.

Карлайл та Есме повернулися за тиждень, за кілька днів потому — Еммет і Розалія, і коли вони нарешті приїхали додому, всім нам стало легше. Карлайл привіз із собою ще одного друга, хоча слово «друг» у цьому разі було не зовсім правильним. Алістер був англійським вампіром-мізантропом, який вважався найближчим Карлайловим приятелем, хоча не міг витримати обміну візитами частіш ніж раз на століття. Алістер вважав за краще кочувати на самоті, тож Карлайлові, щоб привезти його, довелося нагадати йому про безліч послуг, які Карлайл зробив для нього. Алістер тримався осторонь від решти гостей, і схоже, серед присутніх кланів у нього не було прихильників.

Цей задумливий темночубий вампір повірив Карлайлові на слові стосовно народження Ренесми, відмовившись, як і Амун, торкатися її. Едвард пояснив Карлайлові, Есме та мені, що Алістер боїться зоставатися з нами, бо не знає, чим усе закінчиться. Він інстинктивно не довіряв жодній владі й, відповідно, з підозрою ставився до Волтурі. А все, що відбувалося, тільки підкріплювало його підозри.

— Звісно, тепер вони знатимуть, що я був тут, — почули ми, як він буркотів собі під ніс у себе на горищі — саме там він здебільшого сидів і дувся на всіх. — Зараз уже пізно приховувати це від Аро. А це означатиме, що мені найближчі століття доведеться бігати й переховуватися. Всі, з ким перемовився Карлайл за останні десять років, опиняться в їхньому чорному списку. Не можу повірити, що дозволив утягнути себе в цю кашу. Добре ж ви ставитеся до своїх друзів!..

І якщо він і мав рацію, що всім тепер доведеться бігати й переховуватися від Волтурі, у нього шанси добре заховатися були набагато вищими, ніж у решти. Алістер був мисливцем — хоч, може, і не таким управним, як Деметрі. Просто Алістер інтуїтивно відчував неусвідомлену тягу до того, що шукав. І такої тяги йому буде цілком достатньо, аби точно знати, де варто переховатися, щоб опинитися подалі від Деметрі.

А тоді приїхала пара неочікуваних гостей — неочікуваних, бо ні Карлайл, ні Розалія так і не змогли зв’язатися з амазонським кланом.

— Добридень, Карлайле, — привітала його вища з двох дуже високих і дикуватих жінок. Обидві вони справляли враження, наче їх навмисно розтягнули: довгі руки й ноги, довгі пальці, довгі чорні коси, довгі обличчя з довгими носами. Вдягнені вони були у звірині шкури — безрукавки та тісні штани, зашнуровані по боках шкіряними ремінцями. Але не тільки їхній ексцентричний одяг додавав їм дикості — усе в них, від неспокійних червлених очей до наглих, різких рухів, сприяло такому враженню. Я ще ніколи не зустрічала таких диких вурдалаків.

Але ж їх прислала Аліса, і саме це, м’яко кажучи, вже було несподівано. З якого дива Аліса опинилася в Південній Америці? Тому, що гадала — більше ніхто не зможе зв’язатися з амазонськими вампірами?

— Зафрина та Сенна! А де ж Качірі? — запитав Карлайл. — Я ще ніколи не бачив, щоб ваша трійця розлучалася.

— Аліса сказала, що нам варто поїхати удвох, — відповіла Зафрина грубим грудним голосом, який пасував до її дикунської зовнішності. — Неприємно було розлучатися, проте Аліса запевнила, що ми вам дуже потрібні тут, а їй так само потрібна Качірі деінде. Вона більше нічого не пояснила, тільки наголосила, що слід поквапитися… — Зафрина не договорила, і в її тоні прозвучало запитання. Тоді я — напружившись і завмираючи, як і щоразу, хоч скільки б разів уже не довелося мені цього робити, — принесла Ренесму.

Незважаючи на свою люту зовнішність, вони цілком спокійно вислухали нашу історію, а тоді дозволили Ренесмі самій усе підтвердити. Вони були в такому самому захваті від Ренесми, як і решта вампірів, проте я не могла не хвилюватися, коли