Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Не називай імені Темного Лорда! - роздратувався Снейп.

Запала неприємна мовчанка. Вони люто дивилися один на одного над ситом спогадів.

- Його так називає професор Дамблдор, - спокійно пояснив Гаррі.

- Дамблдор надзвичайно могутній чаклун, - пробурмотів Снейп. - Він може безпечно називати це ім'я... а от ми всі... - Снейп мимоволі потер те місце на лівій руці, що було, як знав Гаррі, затавроване Чорною міткою.

- Я просто хотів знати, - якомога ввічливіше вимовив Гаррі, - чому...

- Схоже, ти опинився у зміїній голові тому, що там у ту мить перебував і сам Темний Лорд, - гаркнув Снейп. - Він заволодів змією, тому тобі й наснилося, що ти проник у неї.

- І Вол... він... збагнув, що я там був?

- Схоже на те, - холодно підтвердив Снейп.

- А звідки ви знаєте? - допитувався Гаррі. - Це лише здогад професора Дамблдора чи...

- Я тобі звелів, - просичав Снейп, випроставшись у кріслі і втупившись у Гаррі щілинками очей, - звертатися до мене «пане професоре»!

- Так, пане професоре, - нетерпляче погодився Гаррі, але звідки ви знаєте?..

- Досить того, що знаю, - жорстко урвав його Снейп. - Найважливіше, що Темний Лорд тепер знає про твою здатність проникати в його думки та почуття. А ще він дійшов висновку, що це все може відбуватися і в зворотному напрямку, тобто усвідомив, що він теж може проникати у твої думки й почуття...

- І може мене собі підкорити? - запитав Гаррі й поспіхом додав: - Пане професоре?

- Може, - незворушно й холодно озвався Снейп. - Ось для чого й потрібна блокологія.

Снейп витяг із внутрішньої кишені мантії чарівну паличку, і Гаррі весь аж напружився, проте Снейп лише підніс її собі до скроні й доторкнувся до коренів масного волосся. Коли забрав паличку, то між нею й скронею простяглася, мов товста павутинка, якась срібляста речовина. Вона обірвалася, щойно він смикнув паличкою, і поволі впала в сито спогадів, де сріблясто-біло завирувала - ні газ, ні рідина. Снейп ще двічі підносив чарівну паличку до скроні і струшував у кам'яну чашу сріблясту речовину. Потім без жодних пояснень обережно взяв сито спогадів, поставив його на поличку й повернув обличчя до Гаррі, тримаючи чарівну паличку напоготові.

- Поттере, устань і витягни чарівну паличку.

Гаррі нервово підвівся. Вони стояли один навпроти одного, розділені столом.

- Спробуй за допомогою чарівної палички мене роззброїти або ж захиститися будь-яким відомим тобі способом, - звелів Снейп.

- А ви що зробите? - боязко глянув на Снейпову чарівну паличку Гаррі.

- Я спробую проникнути у твій мозок, - м'яко прошелестів Снейп. - Побачимо, який ти чинитимеш опір. Мені казали, що ти вже виявляв здатність опиратися закляттю «Імперіус». Від цього треба захищатися схожим чином... ну, приготуйся. Леґіліменс!

Снейп завдав удару раніше, ніж Гаррі встиг зосередитися й налаштуватися на опір. Кабінет поплив у нього перед очима і зник. У голові ніби замерехтіла кіноплівка з такими яскравими образами, що вони його засліпили й змусили забути про все довкола.

Йому було п'ять років, Дадлі гасав на новенькому червоному велосипеді, а Гарріне серце розривалося від заздрості... йому було дев'ять років, бульдог Ріпер загнав його на дерево, а Дурслі реготали внизу на газоні... він сидів із Сортувальним Капелюхом на голові, а той казав, як добре йому велося б у Слизерині... Герміона лежала в шкільній лікарні з зарослим густою шерстю лицем... сотня дементорів оточила його біля темного озера... він стояв під омелою, а до нього підходила Чо Чанґ...

«Ні, - пролунав голосочок у Гарріній голові, щойно там з'явився спогад про Чо, - на це не можна дивитися, не можна, це особисте...» Відчув гострий біль у коліні. Знову побачив Снейпів кабінет і зрозумів, що впав на підлогу, боляче вдарившись коліном об ніжку стола. Глянув на Снейпа, що опустив чарівну паличку і потирав зап'ястя. Там було почервоніння, схоже на опік.

- Ти навмисне виконав жалюче закляття? - холодно спитав Снейп.

- Ні, - з мукою проказав Гаррі, встаючи з підлоги.

- Я так і подумав, - уважно придивлявся до нього Снейп. - Ти надто далеко впустив мене у свій мозок. Втратив контроль.

- Ви бачили все те, що й я? - спитав Гаррі, не впевнений, що хоче чути відповідь.

- Уривками, - скривив губи Снейп. - Чий то був пес?

- Моєї тітки Мардж, - пробурмотів Гаррі, сердито зиркаючи на Снейпа.

- Для першого разу було не так і безнадійно, - знову підняв чарівну паличку Снейп. - Урешті-решт ти спромігся мене зупинити, хоч і потратив час та енергію на зайві крики. Мусиш зосередитися. Чини мені опір розумом, і тобі не доведеться вдаватися до чарівної палички.

- Я намагаюся, - огризнувся Гаррі, - але ж ви мені не кажете, як це робити!

- Що за манери, Поттере?! - погрозливо прошипів Снейп. - А тепер заплющ очі.

Перш ніж послухатися, Гаррі глянув на нього з огидою. Йому не подобалося стояти з заплющеними очима, коли перед ним був Снейп з чарівною паличкою в руках.

- Викинь з голови все зайве, Поттере, - пролунав холодний Снейпів голос. - Позбудься всіх емоцій...

Проте лють на Снейпа все ще пульсувала отрутою в жилах Гаррі. Позбутися люті? Простіше було б позбутися ніг...

- Поттере, ти не виконуєш... старайся... зосередься...

Гаррі спробував очистити голову, намагався не думати, не пригадувати, не відчувати...

- Давай іще раз... на рахунок «три»... раз... два... три... Леґіліменс!

Величезний чорний дракон став дибки перед ним... мама й тато махали руками з зачарованого дзеркала... на землі лежав Седрик Діґорі й дивився на нього невидющими очима...

- НІ-І-І-І-І-І-І!

Гаррі знову стояв навколішки, затуляючи лице руками, а голова нестерпно боліла, ніби хтось видирав йому з черепа мозок.

- Уставай! - гаркнув Снейп. - Уставай! Ти не стараєшся, не докладаєш жодних зусиль. Даєш мені доступ до спогадів, яких боїшся, вручаючи мені тим самим зброю!

Гаррі знову встав, а серце в нього калатало так несамовито, мовби він і справді щойно побачив на цвинтарі мертвого Седрика. Снейп здавався блідішим, ніж завжди, і сердитішим, хоч навіть близько не був такий злий, як Гаррі.

- Я... стараюся, - процідив Гаррі крізь зуби.

- Я наказав тобі позбутися емоцій!

- Так? А мені зараз нелегко це