Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

Що індівідуальна земельна власність в сї часи істнувала, в тім не може бути сумнїву: ми маємо в наших джерелах звістки про продажу, дарованнє, конфіскованнє маєтностей 21). В Руській Правдї маємо дуже високу кару — 12 гривен продажі 22) за зрубленнє бортної межі, знищеннє межі полевої (ролейної), переставленнє паркану, що дїлить двори, або зрубленнє граничного дерева 23). Тут таким чином виразно бачимо права власности не тільки на двори, але й на рільну землю, і то не тільки права власности на землю оброблену в данім моментї — себто на працю, вложену в землю в сїм моментї, але й на всяку землю зайняту, без ріжницї — чи в данім моментї вона підлягає господарській експльоатації (дубъ межьны). Одно слово понятє земельної власности бачимо тут уже значно розвиненим, хоч воно й не дійшло ще тої повности й виробленности, в якім знаємо його тепер 24).

Як творила ся та земельна власність, наші джерела не кажуть: в них іде мова тільки про перехід власности з рук до рук. Мусїла вона творити ся через „заімку” — окупацію і культивованнє порожної землї, й ся культура давала право на володїннє: такий погляд на початок власности ми бачимо у нашого народа пізнїйше, аж до новійших часів. Заімка в границях земель, що входили в круг уживання певної громади, могла вимагати згоди сеї громади. Абсолютно незайняті землї люде, правдоподібно, займали зовсїм свобідно 25).

На те, щоб князь у сї часи мав якісь права на свобідні землї, роздавав їх або взагалї мав якісь спеціальні відносини до землї, вказівок не маємо. Одинокий приклад, що звичайно наводить ся як доказ — дозвіл князя Печерському монастирю зайняти сусїдню гору 26), нїчого не доводить, бо гора ся стояла в сусїдстві княжого двора й могла уважати ся його приналежністю. Може бути, що пізнїйший погляд на права „господаря” над порожньою землею мав які небудь початки ще в сї часи, але, повторяю, ми не маємо звісток, аби князь такі права мав і користав з них. По всякій правдоподібности, він, як і кождий иньший, мав право тільки на землї зайняті і розроблені ним або куплені чи иньшим способом здобуті, і число таких земель бувало не велике, як судити нпр. з тестаментів Ярополка Ізяславича і його зятя Глїба Всеславича, або Володимира Васильковича, де таких княжих земель видко зовсїм не богато 27).

Розробленнє ґрунту, побудованнє на нїм вже давало йому певну вартність, і він міг бути предметом певного контракту. Але правдиву вартість він діставав, коли з ним були звязані певні робочі руки — несвобідна челядь, чи півсвобідні закупи. Коли не можна вповнї згодити ся з поглядом, що через посадженнє невільників на певнім ґрунтї зроджуєть ся понятє повної властности 28), то безперечно, що доперва через таке посадженнє земля дістає свою вартість, бо без готових робочих (несвобідних) рук була мало що варта. Тому лїтопись оповідаючи про богатий дарунок кн. Глїба Печерському монастиреви, додає, що ті села були дані ”з челядию” — без того вони б були не богато що варті.

Одиноку вказівку на цїни маєтностей дає нам тестамент кн. Володимира Васильковича: село Березовичі, дане ним на монастир св. Апостолів, він, як каже, купив від Ходорка Давидовича за 50 гривен кун, 5 локтїв скорлату (червоного сукна, нїмецьке Scharlach) і дощату броню; сї останнї річи служили, очевидно, тільки додатком до цїни, так що загальна вартість села, мабуть, не перевисшала 55 гривен. Цїна не велика: коли взяти розцїнку предметів з Руської Правди (більше-меньше того ж часу) то се буде вартість 27-8 корів, на теперішнє — яких 1500-2000 ґульденів. Правдоподібно се була не велика маєтність, з дуже малим числом челяди, бо звичайна, законна оцїнка простого челядина — 5 гривен 29).

З множеннєм челяди в володїнню бояр-господарів ставало для них інтересним збільшати свої земельні володїння через заімку, присвояти собі свобідні й здатні до культури землї, а се загалом впливає на розвій понятя власности: громади й поодинокі господарі цїнять свої права на землї, розроблені й навіть нерозроблені, супроти можливих претенсій великих властителїв — бояр, князїв, монастирів.

В орґанїзації промисла я піднесу як визначний факт — спеціалїзацію й істнованнє корпорацій — спілок або підприємств — для певних ремесл чи зайнять. Так нпр. ми стрічаємо в Вишгородї корпорацію городників, на чолї котрих стоїть старшина — ”старЂй огородьникьмъ”; в Київі — корпорацію „ізвозників”, що возили в данім разї дерево з київської пристани; далї — корпорацію теслїв — „древодЂлів”, на чолї котрих стоїть „старЂйшина древодЂлямъ”, що зберає на роботу ”вся сущая подъ нимъ древодЂля”; спеціальних промисловцїв, що роблять на продаж домовини; ”продающеи корсты” 30). На основі сих припадкових прикладів ми можемо здогадувати ся, що взагалї в ремеслї й промислї була широко розвинена колєктивна орґанїзація працї, чи то в вільних спілках майстрів, чи то в ґрупах орґанїзованих підприємцем з найнятих робітників, чи то нарештї — в робітнях, зложених з рабів, обучених певному ремеслу. Се останнє, повторяю, мусїло бути широко розповсюднене, і в деяких з наведених звісток ми, може бути, маємо такі спеціальні катеґорії, familiae холопів; нпр. вишгородські городники, або ті теслї могли бути княжими холопами.

Про висоту зарібку свобідного ремісника ми маємо цїкаву, на жаль — одиноку вказівку в оповіданню про будову церкви св. Георгія в Київі, в 2-ій чверти XI в.: кн. Ярослав почав будувати сей свій патрональний монастир, але помітив, що коло нього робить щось замало робітників; тож він спитав ся тивуна — яка тому причина. Тивун відповів, що робітники не радо йдуть на сю роботу, тому що вона правительственна (понеже дЂло властелскоє): вони боять ся, що не дістануть заплати („найма”). Тодї Ярослав, аби запевнити людей, що вони дістануть заплату, казав оголосити на торгу, що за день роботи кождий має дістати по ногатї, а для більшої певности звелїв прилюдно возити гроші возами в сусїднї „комори Золотих воріт”. Тодї зібрало ся „множество дЂлающихъ” 31). Таким чином доброю платою за денну роботу майстрам уважала ся ногата, 1/20 гривни 32). Зауважу, що се оповіданнє дає нам ще иньшу цїкаву вказівку — ся неохота робітників до княжої будови натякає, як часто тодї практикували ся ріжні публичні будови, де люде мусїли робити без заплати, за натуральну повинність.

В орґанїзації