Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

— Ах, пане начальнику, це душа, яку треба врятувати!.. — скрикнув Жак Коллен.

Святий отець склав руки з виразом коханця в розпачі, але уважному начальникові це видалось наслідком релігійного пориву.

— Ах, пане, — провадив Дурисмерть, — дозвольте мені довести вам, хто я і що я можу, дозвольте мені допомогти каяттю розквітнути в цьому зачерствілому серці. Бог дарував мені здатність говорити такі слова, що викликають великі зміни. Я розбиваю серця, я їх розкриваю... Чого ви боїтесь? Накажіть жандармам, сторожам, кому хочете, супроводити мене.

— Подивлюсь, чи дозволить вам тюремний духівник замінити його, — сказав пан Го.

І начальник пішов, вражений цілком байдужим, хоч і зацікавленим виразом, з яким каторжники і в’язні дивились на цього священика, чий євангельський голос надавав чарівливості його напівіспанській, напівфранцузькій перекрученій мові.

— Як ви сюди потрапили, пане абат? — спитав Жака Коллена юний співрозмовник Шовковинки.

— О! Внаслідок помилки, — відповів Жак Коллен, оглядаючи юнака з голови до ніг. — Мене знайшли в домі однієї куртизанки, яку обікрали після її смерті. Вже встановлено, що вона сама заподіяла собі смерть, а винуватці крадіжки, очевидно, слуги, ще не арештовані.

— А той юнак повісився внаслідок цієї крадіжки?

— Бідолашний хлопчик, очевидно, не міг перенести думки, що його буде зганьблено несправедливим ув’язненням, — відповів Дурисмерть, підводячи очі до неба.

— Так, — сказав юнак, — його саме збиралися звільнити, коли він заподіяв собі смерть. Ото випадковість!

— Тільки у невинних уява така вразлива, — сказав Жак Коллен. — Зауважте, що крадіжка відбулася на шкоду йому самому.

— А про скільки йдеться? — спитав глибокодумний і хитрий Шовковинка.

— Про сімсот п’ятдесят тисяч франків, — тихесенько відповів Жак Коллен.

Троє каторжників перезирнулись між собою і відійшли від групи, яку всі в’язні утворили навколо удаваного служителя церкви.

— Це він “прополоскав глиб” (льох) у дівки! — сказав Шовковинка на вухо Біффонові. — Нас хотіли “взяти на бога” (залякати) за ваші “кругляки” (монети в стосі).

— Він завжди буде “мазою” великих фананделів, — відповів Лапурай. — Наша “сарга” (гроші) не “посміхнулась” (вилетіла з рук).

Лапурай, шукаючи чоловіка, якому можна довіритись, був зацікавлений в тому, щоб знайти чесну людину в особі Жака Коллена. А в тюрмі люди з особливою силою вірять у те, на що сподіваються.

— Закладаюсь, що він “обсвистить мушкетера” (перехитрує начальника тюрми) і “вивудить тітку” (врятує свого друга), — сказав Шовковинка.

— Якщо він цього доб’ється, я не буду вважати його цілком за “мега” (бога), проте, значить, він справді, як кажуть, “подимив з будочником” (викурив люльку з чортом).

— Ти чув, як він скрикнув “булочник покидає мене”, — зауважив Шовковинка.

— Ах! — скрикнув Лапурай, — якби він схотів “вивудити мою сорбонну” (врятувати мою голову), ото б я “грубо” (добре) зажив з моїм “кусом сарги” (часткою грошей) і моїми “засипаними рудими” (украденим золотом, тільки що схованим).

— Держись його “кулі” (виконуй його вказівки), — сказав Шовковинка.

— “Задаєшся” (смієшся)? — спитав Лапурай, дивлячись на свого фананделя.

— Який з тебе “дядя сарай” (простак)! — тебе “запакували для пасажу” (засудили до страти). Отже, тобі немає вже чого іншого “викомарювати” (немає іншого виходу), як тільки допомогти йому, залишитись на “бабках” (ногах), “хряпати, шавати і купувати” (їсти, пити й красти), — відповів Біффон.

— Оце правильно сказано, — провадив Лапурай, — з нас ніхто “на мазу не накапає” (не зрадить його), або я берусь взяти його з собою туди, куди сам іду.

— Він так і зробить, як каже! — скрикнув Шовковинка. Навіть люди, найменш схильні симпатизувати цьому дивному товариству, можуть уявити собі душевний стан Жака Коллена; він перебуває між трупом кумира, якому поклонявся протягом п’яти нічних годин, і близькою смертю старого свого товариша по кайданах, майбутнім трупом молодого корсиканця Теодора. Щоб тільки побачити цього нещасного, йому треба було виявити надзвичайну спритність; але врятувати його, — це було чудо! А він уже думав про це.

Щоб зрозуміти те, що збирався спробувати Жак Коллен, зазначимо тут, що вбивці, злодії, всі ті, хто населяє каторгу, зовсім не такі страшні, як про них думають. За дуже рідкими винятками це все боягузи, безперечно, внаслідок того безперервного страху, що стискає їм серце. Їх здібності завжди спрямовані на крадіжку, а оскільки виконання злочину вимагає застосування всіх життєвих сил, вимагає душевної активності, яка дорівнювалася б фізичній прудкості, вимагає уваги, що поглинає всі душевні сили, — вони стають безтямними у всьому, крім цих буйних напружень волі, з тієї ж причини, з якої співачка або танцюрист падають знесилені після втомлюючого танцю або одного з тих жахливих дуетів, що ними частують публіку сучасні композитори. Злочинці, справді, настільки позбавлені розуму або настільки пригнічені страхом, що стають зовсім як діти. Легковірні вкрай, вони потрапляють у найпростішу пастку. Після того, як їм пощастить у “жарі” (ділі), вони впадають у стан такої прострації, що, негайно віддавшись неминучому бешкетові, напиваються вин та лікерів і шалено кидаються в обійми своїх жінок, щоб знайти спокій у витраті всіх сил і забути свій злочин, забувши розум. В такому стані вони віддані на волю поліції. Бувши заарештовані, вони немов сліпі, і, розгубившись, настільки потребують надії, що вірять усьому. Отже, немає такої нісенітниці, в якій їх не можна було б переконати. Приклад покаже, до чого доходить дурість “згорілого” злочинця. Бібі-Люпен недавно добився признання від дев’ятнадцятирічного вбивці, переконавши його, що неповнолітніх ніколи не карають на смерть. Коли цього хлопця перевели в Консьєржері для виконання вироку після відновлення в касації, цей жахливий агент прийшов до нього.

— Чи ти певен, що тобі немає двадцяти років? — спитав його.

— Так, мені тільки дев’ятнадцять в половиною, — сказав убивця, зовсім спокійний.

— Ну, то можеш не турбуватись, тобі ніколи не буде двадцяти років...

— А чому?

— Е, та тебе ж “скосять” через три дні, — відповів начальник таємної поліції.

Убивця, який навіть