Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

Айріс знову сиділа в пустому приміщенні, бо король, бачте, втратив до неї інтерес. У резиденцію прийшов якийсь дідусь із розмовами про ферму, і ласий до новизни Фабіан миттю відчув розвагу кращу за прокляття і змови, що вже приїлися. Він усамітнився зі старим у кабінеті, а «Ірису» відправив «попудрити носик».

Їй дозволили залишитися в безликій кімнаті по сусідству, єдиною перевагою якої було відчинене вікно. Підслуховувати розмову короля Айріс не могла, та й не хотілося їй знати, що чекає на простодушного дідуся, але деякі слова все ж пробивалися крізь товсті, щедро прикрашені ліпниною стіни. Вони відкривали Фабіана з несподіваного боку.

Виявляється, король сам викликав фермера, бо зацікавився його господарством, виставленим на продаж. Правитель Валесії хотів придбати не лише ферму, а й того, хто розуміється на цій справі. Він пропонував подвійну ціну та довічне утримання з умовою, що дідусь передасть досвід і знання майбутньому власнику.

Старого довго вмовляти не довелося – коли він почув, що до кінця життя займатиметься улюбленою справою і отримуватиме за це гроші, то погодився без роздумів.

Після нього настала черга нудних управлінських розмов, звітів про гасіння пожежі та пошуки Меліси, бурхливої, але короткої зустрічі з коханкою, візиту міської ради Пригір’я у повному складі, побачення з іншою коханкою…

Про Айріс забули. Години летіли, Фабіан правив країною, а Айріс Міллс сиділа в пустій кімнаті і розуміла: навіть якщо їй вдасться знову хоч на мить привернути увагу короля, толку не буде. Він кивне і посміхнеться, а за хвилину викине з голови те, що обіцяв. У нього надто насичене життя. «Іриса» промайне і загубиться серед десятків інших «Ірис». Щоб залишитись у пам’яті, треба зачепити короля за живе. Питання в тому, як після цього не попрощатися зі свободою?

– Ой! Ну й налякали ви мене! – У приміщення заглянула дівчина з мітелкою. – Ви очікуєте аудієнцію? Не пощастило вам. Король збирається до міста.

– Коли? – Айріс уже втратила весь ентузіазм і волю до боротьби.

– Та ж прямо зараз. Кажуть, до вечора не повернеться.

– Зрозуміло, дякую.

Вона підвелася. Затерпле плече пронизав біль, і сльози з’явилися самі собою. Айріс із досадою витерла їх хустинкою і повільно, намагаючись не рухатися надто різко, попрямувала до виходу.

– Ви можете підстерегти його у вестибюлі, – підказала покоївка. – У вас щось важливе, чи не так?

– На його думку – навряд чи.

– За спробу грошей не беруть. Не стратить же він вас насправді?

«Впевнені?» – Айріс у цьому сильно сумнівалася. Фабіан умів дивувати.

Але вона все-таки затрималася біля фонтанчика перед парадним входом. Вдала, що розглядає мідне латаття та золотих рибок, а коли двері відчинилися, зволікала на шляху короля довше, ніж вимагали пристойності.

– О, Ірисо. – Він встиг переодягнутися і радував світ ніжно-блакитним костюмом, що погано поєднувався зі слідами вчорашньої гулянки на обличчі. – Ти ще не пішла? Щось хотіла?

«Ні, я просто так сиджу тут від світанку», – ледь не огризнулась Айріс.

– Хотіла. Попросити. – Кожне слово давалося важко. – Не грайтеся з ним, будь ласка. Він же як кошеня: чистий і довірливий. Вам це не принесе задоволення.

Фабіан махнув супроводжуючим, наказуючи продовжувати шлях без нього.

– По-моєму, це не про Джі Лін Рі, – припустив насмішкувато. – «Кошеня» має ім’я?

– А Лі Шин. – Плече нагадало про себе, і Айріс похитнулася. – Прошу, забудьте про нього. Він вам не суперник.

Король аж присвиснув від подиву.

– Оце поворот! – вигукнув, блискаючи зубами. – Наш кумедний друг усюди встигає. Чим він тебе зачепив, Ірисо?

– Нічим! Благаю, не чіпайте його! Навіщо він вам?! У вас вистачає інших! Ну як ви не розумієте? Ви ж теж любите! Вся Валесія знає про ваші почуття до Меліси Стау!

– О, Валесія багато чого знає… – задумливо промовив Фабіан. – А закордоння ще більше. Не пропусти сьогоднішні газети, Ірисо. На тебе чекає сюрприз.

Він пішов уперед, муркочучи веселу мелодію.

– А А Лі Шин? – Айріс поспішила слідом, проклинаючи незручні туфлі. – Ви облишите його?

Король промовчав. Застрибнув у відкритий екіпаж, і коні повільно рушили.

– Прошу! – Якби коліно згиналося і можна було впасти ниць без криків болю, Айріс зробила б це. – Будь ласка!

– Нізащо, Ірисо, – підморгнув Фабіан. – А щодо Джі Лін Рі я можу подумати. Влаштовує?

– Та пішов ти! – Вона з розмаху вдарила себе по губах. – Вибачте! Пробачте мені!

– Ось вона, школа етики Лисиці Стау, – вдавано поскаржився король. – Гідна зміна поколінь…

Можливо, він говорив щось іще. Екіпаж поїхав, і слова затихли разом зі стукотом коліс.