Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

152
0
11.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ліїн із роду со-Ялата" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 136 137 138 ... 180
Перейти на сторінку:

Після знаходження підвіски принц теж був запрошений взяти участь у скандалі і, на жаль для коханки, виявилося, що він був надто п'яний у той момент, коли зняв підвіску з шиї і опустив у декольте красуні, так що пам'ятав усе невиразно. А імператриця, що пихкала злістю, після цього звинуватила дівчину в тому, що вона підлила якусь гидоту її бідному синочку з метою виманити сімейну цінність. Ромул на це навіть заперечити нічого не зміг, та й не особливо хотів захищати прекрасну діву, яка з першого ж дня почала щось у нього вимагати.

Після принца поговорити про поведінку дочки було запрошено її нещасного батька — благородного землевласника та другого радника молодшого скарбника в одній особі. Від поведінки дочки батько жахнувся, причому не награно, пообіцяв терміново видати цю дурнувату, що засиділася в дівках, за якогось сусіда і дуже сильно дякував імператриці за те, що розкрила йому очі на недостойну поведінку дочки. Розуму, незважаючи на невисоку посаду, у батька було явно більше, він навіть примудрився трохи заспокоїти імператрицю. Через що вже колишню коханку принца видворили з палацу не в дірявій нічній сорочці, з обов'язковим стусаном наостанок, а всього лише в некрасивій сукні і без туфельок. Ну й стражники трохи посміялися і запросили погріти їм ліжка, а потім ще якісь діти мчали слідом і улюлюкали, доки вона не добігла до порту і не сховалась у каюті брата-офіцера.

Поки двір розважався і обговорював нещасну дівчину, яка вирішила, що слово імперариці в цьому палаці нічого не варте, деякі заповзятливі молоді люди, подолали стіну, що відокремлює спільний сад, від саду імператорської сім'ї, і вирушили заводити знайомства з нареченими, що гуляли там. Запитання ці молоді люди ставили здебільшого дивні і, якби були настільки невдачливими, що спробували розпитати когось із вовчиць, тут би й вилетіли через ту саму стіну. Разом зі своїми амулетами, що визначають магів.

Але їм щастило. Дівчата траплялися нелякані і спраглі чоловічого суспільства. Обдарованих серед них попалося лише три, але одна виявилася служницею, яка збирала в саду вечірній букет для імператриці, а друга була руда, кучерява і явно не годилася в прекрасні жительки півдня. Ось і зосередилися четверо молодих людей на темноволосій красуні, що чарівно плескала карими очима, не менш чарівно червоніла і зізналася, що вчилася в школі Трімаючих Стихії на мага-погодника, але не доучилася, тому що з дядьком-опікуном трапилася велика неприємність, і її відправили до дальньої родички, яка магію не схвалювала. Дівчині в школі навіть спеціальний амулет, що стримує силу, видали, сподіваючись, що їй трапиться більш розуміючий чоловік і вона зможе повернутися, щоб доучитися.

Молоді люди цій історії дуже пораділи, найсимпатичніший запевнив, що обов'язково дозволив би погоднику доучитися, бо маги, здатні вберегти острів від урагану взагалі на ціну золота, з чим і пішов, отримавши обіцянку на танець.

***

Ретирувавшись без жодних проблем із імператорської частини саду, молоді люди сіли на лаву поговорити.

— Не брехала? — спитав один, найбалакучіший із четвірки і найбагатший за одягом.

Гостроносий блондин витяг з-за пазухи амулет і похитав головою.

— Думаєш вона? — спитав той самий багато одягнений.

— Навіть якщо не вона, однаково, цінний приз, з її даром. І дівчина гарна. Я б одружився, — сказав найсимпатичніший.

— Думаю, не вона, — сказав четвертий. — Збіг, звичайно, дивний, але навряд чи наша спадкоємиця почала б розповідати про нещастя з дядьком усім поспіль. Його ж стратили, зазвичай цього соромляться і про таких родичів намагаються не говорити.

— І ми не всіх дівчат бачили. І серед них є інші спадкоємиці. Мені та блондинка подобається, одразу видно, що елана, — заявив гостроносий блондин.

— І вона маг, — додав четвертий.

— І вона точно не жителька півдня, — відмахнувся багато одягнений. — Треба буде цій погодниці поставити ще кілька питань. Якщо не вона, спробуємо ідею із вовчицями. Зрештою, вони лише жінки. Головне вибрати ту, у якої дару немає і не сильно її образити. Тому що поразку вони можуть визнати і пробачити, але якщо вирішать, що хтось своєю перемогою зловжив, мститимуть страшно.

Молоді люди дружно визнали його правоту.

— Може, краще спробуєш Сойку вмовити? — запитав блондин.

— Сам спробуй її вмовити. Вона ж вся в татка, у паперах розбирається і поставить у таке залежне становище, що простіше буде вирушити у плавання та втопитися. На ній тільки повний ідіот одружитися може, — відмовився багато одягнений.

— А може, Маяліну… — мрійливо сказав четвертий.

— Викрасти? — спитав найсимпатичніший.

Багато одягнений скривився, а потім сказав:

— Забудьте ви про цю Качечку. Бабуся ж сказала, у дівчини визначено долю, кожен, хто завадить визначенню, помре. І ніхто з нас цим визначенням не є.

— А Торсі, який намагався перехопити її дорогою до палацу, впав у канаву і зламав шию, — додав блондин. — І інші кандидати були, які просто не доїхали до її опікуна, щоби попросити руки. Так що бабка має рацію, краще в призначення не лізти.

Молоді люди дружно зітхнули, найсимпатичніший весело заявив, що точно буде залицятися до погодниці, все одно матуся давно на одруження натякає і магу, особливо з таким даром, буде рада, навіть якщо у цієї дівчини взагалі посагу немає. Йому побажали удачі, із чим і розійшлися. А садівник, що підслухав цю розмову, весело посміхнувся і теж кудись пішов, на ходу насвистуючи і час від часу повторюючи:

— І чому ми не подумали про вовчиць?

 

1 ... 136 137 138 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"