Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

тенденцією є звернення саме до визначення цих засобів як засобів “науково-технічних”. Зокрема, цей термін активно використовував учений-криміналіст В.Гончаренко. Звернення до такого терміна пояснювалося залученням великих досягнень науки у діяльність слідчого і було зумовлено можливістю переведення розслідування на якісно нову основу в частині застосування засобів техніки. Це також було пов’язано і з певною потребою впровадження у практику наукових методів розслідування, що насамперед ґрунтувалося на здобутках науково-технічної революції, позитивний досвід якої впливав на розвиток наукових засад і підходів до розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Серед відомих науковців, які застосовували у своїх працях термін “науково-технічні засоби” для позначення цього предмета дослідження, слід назвати і М. Строговича, який, визначаючи можливість використання і місце у кримінальному судочинстві цих засобів, не тільки вказував на їхню науково-технічну природу, а й сформував один з поширених і досить обґрунтованих напрямів щодо доказового значення матеріалів їх застосування.

Активно досліджували цю тему і відомі вчені О. Леві та М. Селіванов. Відомі вітчизняні вчені М. Михеєнко, В. Нор, В. Шибіко, А. Дубинський, В. Тертишник, В. Кузьмічов, В. Бахін у своїх працях встановили чітко визначений підхід до характеристики використовуваних у кримінальному судочинстві технічних засобів саме як засобів науково-технічних.

Викладені обставини беззаперечно доводять необхідність застосування у дослідженні терміна “науково-технічний засіб”. При цьому закономірно постає запитання: чи може бути залучений у кримінальний процес будь-який науково-технічний засіб? Відповідь може бути лише одна: безумовно, ні. Однак для того, щоб з’ясувати, які науково-технічні засоби можуть бути використані у кримінальному судочинстві, а які ні, потрібно визначити комплекс вимог, яким ці засоби мають відповідати. Сукупність таких вимог можна об’єднати в єдиному комплексному понятті допустимості.

Щодо необхідності визначення такого критерію допустимості використання ядерно-фізичних методик у кримінальному процесі, як наявність результату застосування науково-технічних засобів, висловлюються вимоги, щоб під час виконання слідчих дій залучались, а отже, були допустимими лише ті засоби і методи, які дадуть очевидний результат, зрозумілий усім учасникам такої слідчої дії.

З поняттям допустимості пов’язана вимога процесуального закріплення факту застосування науково-технічних засобів у протоколах слідчих дій. Дотримання цієї вимоги є обов’язковим у плані визнання за результатом використання науково-технічного засобу місця джерела доказової інформації. Така вимога стосується саме результату, а не самого факту застосування цього засобу у кримінально-процесуальній діяльності. Тому з погляду визнання допустимості використання науково-технічного засобу ця вимога не є елементом поняття допустимості в аспекті, який ми розглядаємо.

Отже, допустимим визнається науково-технічний засіб, який:

• використовується зі спеціальною метою, що полягає в сприянні виконанню завдань кримінального судочинства;

• застосовується лише спеціально уповноваженими особами;

• застосовується згідно із законом або якщо його використання не суперечить закону;

• не суперечить етичним, моральним нормам, принципові гуманізму та демократизму права, не принижує честі і гідності осіб, щодо яких він використаний;

• відповідає вимогам безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто не створює загрози життю та здоров’ю цих осіб;

• не завдає шкоди навколишньому середовищу.

Постає актуальне питання, зумовлене суб’єктами та формами використання науково-технічних засобів при провадженні слідчих дій. Воно полягає в наявності дилеми стосовно тактики використання науково-технічних засобів у процесі розслідування кримінальної справи. Є думка, згідно з якою переважною формою використання науково-технічних засобів має бути участь спеціаліста-криміналіста. Проте, як зазначено вище, у сучасних криміналістичних службах немає спеціалістів, які змогли б провести експертизу за такими категоріями справ. Тому в цьому разі необхідно забезпечити присутність спеціаліста з необхідними знаннями.

Отже, науково обґрунтованими є ті науково-технічні засоби, які дають змогу розробити програми їх використання залежно від конкретних умов, а також дають можливість передбачити ймовірність і ступінь точності результатів їх застосування.

Використання ядерно-фізичних методик не суперечить жодному з наведених критеріїв допустимості. Отже, вони повною мірою можуть бути використані при здійсненні криміналістичних досліджень.

10.2.2. Використання сучасних можливостей ядерної фізики при розслідуванні злочинів, пов’язаних з порушенням правил поводження з радіоактивними матеріалами

Розглянемо коротко можливості ряду ядерно-фізичних методик при розслідуванні злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням з радіоактивними матеріалами.

При експертизі подільних матеріалів слід враховувати ступінь їх соціальної небезпеки, що визначається можливістю використання для виготовлення зброї масового знищення або ж як джерело радіоактивного забруднення. Для цього слід встановити ізотопний склад речовини, аналізуючи радіоактивне випромінювання за типом розпаду та відповідний спектр ядерних частинок.

Визначення складу і сертифікація подільних матеріалів потребує розробки та впровадження методики виконання вимірів їх ідентифікаційних ознак. Раніше такі вимоги регламентувалися Додатком 4 ГОСТ 8.505-84, що вирізняв три елементи: метод, засоби і правила вимірювання ідентифікаційних ознак матеріалів.

Відомо, що α-, β- та γ-спектри випромінювання (розподіл ядерних частинок за енергіями) є достатньою ідентифікаційною ознакою подільних матеріалів. Окремо вони мають різні інформаційні можливості для ідентифікації конкретних ізотопів, що зумовлено фізикою процесів, які супроводжують емісію ядерних частинок. Так, в-спектри характеризують процеси перетворення нейтрона в протон і навпаки та належать до слабкої взаємодії ядерних частинок. Загальною характеристикою β-спектрів є їх плавність і наявність для β-активного ізотопу максимальної енергії Ем, на якій спектр обривається.

У більш як 200 нуклідів спостерігається α-розпад, усі важкі ядра з масовим числом А > 209 нестабільні і розпадаються, випромінюючи α-частинку. На відміну від спектрів β-розпаду, в енергетичному спектрі α-частинок (4-8 МеВ) часто зустрічається так звана тонка структура, зумовлена переходом ядра із збудженого в основний стан з випромінюванням γ-кванта, що поліпшує достовірність їх ідентифікації. Іншими ознаками є періоди напіврозпаду Т1/2 важких α-випромінюючих ядер, які лежать в широких межах, та питома активність за α-розпадом. Комплексний аналіз цих параметрів дає достатні можливості для забезпечення потрібної вибірковості аналізу.

Наявність нейтронного випромінювання є достатньою ознакою присутності в зразках подільних матеріалів, адже нейтрони утворюються як у процесі поділу (миттєві нейтрони), так і в результаті емісії з продуктів поділу (запізнілі нейтрони). В першому разі спектр випромінювання нейтронів поділу має плавну залежність від енергії, параметри якої можна використати для визначення сорту подільного матеріалу. Спектр запізнілих нейтронів, отриманих після активації важких ядер α- або γ-випромінюванням, містить тонку структуру, зумовлену наявністю кількох груп нейтронів з різними періодами напіврозпаду. Ідентифікація подільного матеріалу за цими ознаками можлива лише в лабораторних умовах з використанням складних систем детектування та обробки часових залежностей нейтронної активності.

Визначення ізотопного складу речовини за її γ-спектрами покладено в основу ідентифікаційних методик. Справді, спектр γ-випромінювання атомних ядер визначається структурою енергетичних рівнів їх одночастинкових станів (протонів, нейтронів) і містить набір характеристичних ліній, розташування та інтенсивність яких є індивідуальними для конкретного нукліда. Висока проникна здатність γ-квантів спрощує розробку детекторів і спектрометрів у-випромінювання, в тому