Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

Світлана завжди говорила матері:

- Надія Андріївна собі як їсть, то я за нею підглядаю. А слюнка так тече! Так би хоч шматочок попробувати, щоб той смак пригадати. Вони добре їдять, хоч би нам трохи дали. Такі жмоти!

- Ну, сваха хвора, їй треба добре їсти, - каже Ольга.

- А мені теж треба добре їсти, я ж вагітна.

- І тобі треба. А що я зроблю? - зітхає Ольга, бо їй же боляче бачити, як її донька голодує і ще сильніше болить, бо не може цьому зарадити. Вже і так все що можна, те й везе їй, сама не з'їсть, а доньці привезе. Звідки в неї ще стільки сил береться?

Бурачки - хоч трішки краще їдять за молоду сім'ю Козловських, точніше вони частіше їдять, але майже те саме, що і ті, - вони нічого окрім картоплі, макаронів, гречки, рису не бачать; добре, що і жир мають за що купити. На весні починають трішки яйця їсти, бо вони досить недорогі тоді. Часто "Мівіну" запарюють. Це швидко, зручно і смачно, і недорого, всього 35 копійок одна "Мівіна" Рідко-рідко вони собі ковбасу купляють, лишень на Пасху. І як би не Бурачки, то молодим Козловським не бачити шинки і стегенець і на Пасху. Надто вони вже бідно живуть. Один супчик, в якому рідко коли плаває й цибулька, а ще рідше якась кістка. Раз було, її батько, через Настю передав, то вони м'ясо з'їли, а кістку, що лишилась з нього - вони "три дні по баняку ганяли: вже обгризли її краще, ніж це б яка-небудь собака зробила", - так казав Михайло Михайлович Ользі.

Щастить хоч Козловським з місцем проживання. За квартиру платять Володіні батьки. І дуже зручна ця квартира, з всіма зручностями, хоч дуже там кухня маленька, ніде й "пернути", - вибачай за таке слово, просто воно сюди ідеально підходить, так і проситься на язик. Значить: електроенергію в них тут ніколи не вимикають, зимою тут постійно гарячі труби, - торкатись треба обережно, бо можна обпектись. Справжні тропіки! Ще в них постійно в крані є гаряча вода і подають її без перериву, так само і холодну. Можна купатися, хоч цілий день! І холодильник в них ще працює.

Подивимося, що в нас у Бурачків. Отже, електроенергію раз на тиждень, але мусять вимкнути, зимою Бурачки сидять в "куфайках" ще й під ковдрою, а труби такі ж все холодні, як і літом, - руку можна обморозити, коли торкнешся. Миються Бурачки щонайбільше це раз в два місяці зимою і то в відрі, - жалко воду гріти, все-таки в них тепер лічильники стоять, - а коли тепло приходить, то трішки частіше. А через що це? Забула сказати. В них же не буває ніколи гарячої води. Ще й раз в три місяці мусять по радіо повідомити: "З такого то числа до такого то в місто не буде подаватися холодна вода. Просимо вибачення за завдані незручності". Нічого, можна потерпіти. Що тут такого, що прийдеться воду відрами носити з найближчої криниці і то на восьмий поверх, ще й пішки. Бачиш, ліфт в під'їзді Бурачків теж не працює. Вкрали мотор і хтозна-коли він тепер запрацює. Ще коли нема холодної води, то існує велика незручність з унітазом. Як хтось посидить там з півгодинки, то нема, чим після того змити. І такі там аромати! Певно, парфумами від якогось відомого французького парфумера кропили!

Ну, здається, це вже всі перелічені "зручності" у квартирі Бурачків. Можна ще про якість продуктів, які споживають вони, розповісти. Хоч, що там розповідати? Якість світового рівня! А ціни такі, яких і на світовому рівні не буває! Ще й добре тебе базарники обмахлюють, здеруть з тебе три шкури і вертаєшся ти додому з майже порожньою сумкою і то такою легкою, що як не триматися за щось, то тебе вітром швиденько здує. І віддаєш ти за це приблизно 30-40 гривень, майже пів зарплати. Приносиш додому, то нема що в холодильник покласти. Хоч в Бурачків і холодильник зламався через вимикання електроенергії. Ще в багатьох їх сусідів холодильники так "здохли". Але куди ти пожалієшся, куди ти поскаржишся? Тож кладуть всі свої продукти, окрім круп, в ванну, де і туалет разом є. Тепер хоч Бурачки собі одну дуже велику розкіш дозволили: купляють туалетний папір. Правда, найдешевший і через це він ледь не світиться дірками, такий вже тонкий.

 Хто б міг подумати!

Багато не треба думати, лиш тільки прочитай оце, й тобі відкриються всі тайни, які цікавлять лиш тебе.

Ось і новий рік.

Зима, здається, вирішила пожартувати з Калуша. Уже на носі новий рік іде, а снігу досі ще нема. Усе без винятку стоїть голе, труситься від морозу. Хоча б трішечки снігу впало, а то й ще нове тисячоліття, якось воно не по-калуському, не по-козацькому. Хоч і калушани й не були колись козаками, але в їх жилах тече-таки ж їх кров.