Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Роздягнися й лягай під ковдру, а то змерзнеш.

Сіжень давно помітила, що Баоюй цілими днями розважається із сестрами, але не зважувалася йому про це сказати — однаково даремно. Дівчина намагалася діяти ласкою, застерігала як могла в надії, що зрештою він виправиться. Але все залишалось, як і раніше. І Сіжень нічого не могла вдіяти. Від поганого настрою навіть сон втратила. І зараз, помітивши якусь зміну в поводженні Баоюя, Сіжень подумала, що він покаявся, але виду не показала.

І оскільки вона мовчала, Баоюй спробував її роздягнути. Але ледь розстебнув на ній халат, як Сіжень відіпхнула його й знову застебнулася.

— Скажи нарешті, що з тобою? — з усмішкою запитав Баоюй.

Сіжень не відповідала. Баоюй повторив своє запитання.

— Нічого, — дивлячись йому в вічі, промовила нарешті Сіжень. — Позаяк уже прокинувся, йди туди вмиватися й причісуватися. Та скоріше, а то спізнишся!

— Куди? — із здивуванням запитав Баоюй.

— Нічого в мене запитувати! Сам знаєш! — посміхнулася Сіжень. — Туди, де тобі більше подобається. Нам треба рідше бувати одне з одним, а то через вічні суперечки та сварки люди нас засміють. Якщо ж і там тобі набридне, тут знайдеться яка-небудь Сиер або Уер, що рада буде тобі прислужувати. Ми ж тільки «ганьбимо благозвучні імена»!

— Ніяк не можеш забути? — всміхнувся Баоюй.

— Сто років буду пам’ятати! — заявила Сіжень. — Я не ти, нічого не пропускаю повз вуха, вранці не забуваю, що мені сказали напередодні ввечері!

Вона була така гарна в гніві, що Баоюй від надміру почуттів схопив яшмову шпильку, що лежала в головах, розламав навпіл і врочисто заявив:

— Якщо я ще хоч раз ослухаюся тебе, нехай трапиться зі мною те ж, що із цією шпилькою!

Сіжень відібрала в нього уламки шпильки й мовила:

— Нічого було так рано вставати! А слухатимешся ти мене чи ні — справа твоя, тільки навіщо так бурхливо висловлювати свої почуття!

— Ти й не уявляєш, як я хвилююся! — закричав Баоюй.

— А ти знаєш, що таке хвилювання? — мовила з усмішкою Сіжень. — Тоді подумай, що в мене на душі! Ну, добре, йди вмиватися!

Обоє підвелися й зайнялися ранковим туалетом.

Незабаром після того, як Баоюй і Сіжень піднялися нагору, ввійшла Дайюй. Не заставши Баоюя, вона підійшла до столу й почала перегортати книгу за книгою. І коли відкрила Чжуан-цзи[204], у вічі їй упав запис, напередодні ввечері зроблений Баоюєм. Прочитавши його, Дайюй розсердилася, потім розсміялася. Схопила пензля і приписала:

Закінчивши писати, Дайюй пішла провідати матінку Цзя, від неї попрямувала до пані Ван.

У цей самий час занедужала дочка Фенцзє. У домі всі переполошилися, покликали лікаря. Той оглянув дівчинку і сказав:

— Не приховуватиму, у вашої дочки віспа.

— Вона видужає? — в один голос запитали пані Ван і Фенцзє.

— Хвороба серйозна, але проходить благополучно, і небезпеки немає. Терміново потрібні шовковичні хробаки й хвіст свині.

Фенцзє негайно ж заходилася поратись: підмела кімнати, зробила жертвопринесення богині віспи, суворо заборонила в будинку смажити й парити, а також зробила інші необхідні розпорядження. Пін’ер звелено було перенести постіль і одяг Цзя Ляня до нього в кабінет на час, поки дівчинка хворіє. Служниць задобрили червоною матерією на плаття.

Передпокій був чисто прибраний, у нім оселилися два лікарі, які доглядали за дівчинкою. Протягом дванадцяти днів нікому не дозволялося заходити до будинку.

Цзя Ляню хочеш не хочеш довелося жити у своєму кабінеті. Фенцзє, Пін’ер і пані Ван щодня приносили жертви богині.

Проспавши без Фенцзє дві ночі, Цзя Лянь відчув, що йому несила, і почав міркувати, як задовольнити своє бажання.

Треба вам сказати, що в палаці Жунго жив одчайдушний п’яниця кухар на ім’я До Гуань. Кволий, боягузливий і нікчемний, він дістав прізвисько дурник До. Років зо два тому батьки знайшли йому дружину, і їй виповнилося нині двадцять років. Не позбавлена привабливості, вона була легка на вдачу, або, як мовиться, «любила зривати квіти й ворушити траву». Дурник До дивився на це крізь пальці — було б