Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

По правді кажучи, Цзя Ляня давно тягло до цієї жінки, але він не зважувався її домагатися — боявся дружини, та й перед служниками було соромно. Спільна панянка у свою чергу розраховувала на Цзя Ляня й лише чекала нагоди для здійснення своїх планів. Довідавшись, що Цзя Лянь переселився до кабінету, вона, ніби знічев’я, разів три-чотири забігала до нього.

Украй збуджений Цзя Лянь нагадував голодного щура. Тепер залишалося тільки підкупити кого-небудь із довірених служників, аби улаштував побачення. Такий відразу знайшовся. До того ж служника пов’язували з жінкою давні стосунки, тому варто йому сказати слово, як усе було влагоджено.

Того вечора, тільки-но минула друга варта, а п’яний дурник До завалився на кан і всі в домі повкладалися спати, Цзя Лянь тайкома вислизнув із дому й побіг до місця побачення.

Побачивши жінку, Цзя Лянь втратив над собою владу, без довгих розмов і запевнень у любові скинув халат і взявся до діла.

Жінка ця мала дивну особливість: варто було чоловікові доторкнутися до неї, і тіло її ставало м’яким й податливим, як вата; а медовими речами й витонченістю рухів вона перевершувала навіть гетеру. І Цзя Лянь у мить блаженства шкодував лише про те, що не може цілком розчинитися в ній.

Тим часом жінка нашіптувала йому на вухо:

— Твоя дочка хвора, у домі приносять жертви богині, і тобі варто було б деньків на два зменшити свій запал, не опоганювати тіло. Іди!

Задихаючись од пристрасті, Цзя Лянь відповідав:

— Яка там богиня! Ти — моя богиня!

Жінка тим часом умудрялась усе більше, та й Цзя Лянь намагався показати, на що здатен.

Коли все було завершено, вони заходилися клястись одне одному в любові й ніяк не могли розстатися. Так почалися в них стосунки.

Дванадцять днів пролетіли непомітно. Дацзє стала видужувати, й усі приносили подячні жертви Небу й предкам, кадили пахощі, відповідно до даної обітниці, приймали поздоровлення, роздавали подарунки. Цзя Ляню знову довелося перебратися до спальні. Варто було йому зустрітися з Фенцзє, і він одразу зрозумів, яким вірним є прислів’я: «Стара дружина після розлуки краща за нову». Нема чого розповідати, яким пестощам і насолодам віддавалися вони тієї ночі.

Наступного ранку, як тільки Фенцзє вирушила до матінки Цзя, Пін’ер заходилася прибирати постіль Цзя Ляня й раптом помітила на подушці пасмо чорного волосся. Вона відразу зміркувала, у чому справа, сховала пасмо в рукав і пішла до Цзя Ляня.

— Що це? — запитала вона, показавши волосся.

Збентежений Цзя Лянь кинувся віднімати його, але Пін’ер позадкувала до дверей. Цзя Лянь наздогнав її й повалив на кан.

— Ех ти, безсовісний! — засміялася Пін’ер. — Адже я його навмисно сховала, щоб ніхто не побачив, а ти на мене накинувся! Ось постривай, дружині поскаржуся!

Цзя Лянь, сміючись, почав просити вибачення:

— Вибач, дорога, погарячився!

У цей час почувся голос Фенцзє. Цзя Лянь зрозумів, що відняти доказ йому не вдасться, але й відпускати Пін’ер не можна, і квапливо прошепотів:

— Мила, не розповідай їй!

Тільки Пін’ер устала з кана, увійшла Фенцзє й наказала:

— Принеси скриньку із зразками візерунків, стара пані просить.

Служниця кивнула й заходилася шукати скриньку.

— Ти всі речі з кабінету перенесла? — запитала її Фенцзє, помітивши Цзя Ляня.

— Всі, — відповіла Пін’ер.

— Нічого не втратилося?

— Нічого. Я перевірила.

— Можливо, знайшла що-небудь чуже? — поцікавилася Фенцзє.

— Ні. Звідки візьметься чуже?

— Останніми днями нелегко було стежити за порядком у домі, — посміхнулася Фенцзє. — Хто-небудь із друзів міг забути хустку або перстень.

Цзя Лянь, який стояв за спиною Фенцзє, сполотнів од хвилювання й кидав на Пін’ер благальні, повні розпачу погляди. Однак Пін’ер, мов і не було нічого, посміхаючись, говорила Фенцзє:

— От дивно! Мені спало на думку те ж саме, і я ретельно все оглянула, але нічого не знайшла. Якщо ви, пані, не вірите, можете пошукати самі!

— Дурна ти! — засміялася Фенцзє. — Хіба покладе він, що не слід, на виду?

Вона взяла в Пін’ер скриньку й вийшла з кімнати. Пін’ер, як би соромлячи Цзя Ляня, торкнулася пальцями свого обличчя й похитала головою:

— Чим же ти віддячиш мені за те, що я для тебе зробила? Відповідай!

Цзя Лянь просяяв і схопив Пін’ер в