Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Між орлами і півмісяцем 📚 - Українською

Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

316
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Між орлами і півмісяцем" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 136 137 138 ... 149
Перейти на сторінку:
мою біду, були пастухи,— указав він пальцем на Мусія Стохату, який сидів на лавці неподалік,— яких, хай Бог мене скарає, я продавати не мислив, зробив те лиходійне вчинення, позарившись на вроду дівчини, сам Нечах-мурза, а в мене, пізнаного бранкою, вже не було ради вийти зі становиська...

Лементувало, гуло, ревіло людське тлумище, слухаючи оповіді злочинця. Кричало і кидало прокльонами, замовкало й німіло, щоб знову за мить-дві вибухнути. Суд ішов недовго, спершу виказали свої рішенці капулівчани і великолужці, потім уряд і лавники і нарешті сам суддя Ритор Квач.

Вислухавши докладно свідчення всечесних позивачів — Мусія Стохату, обох Прихідьків і Домну, суд вирішив покласти справі належний кінець і об'явив свій декрет: «Аби за теє христопродавське лиходійство злочинець з Виговським, вибрався, благословленими батьком і матерями, вже в дорогу, та, заїхавши по путі в Січ і наслухавшись там прокльонів та надивившись бешкетного колобродства кошової маси, а головне — наговорившись із місцевим екзархом-протоотцем Петром Буркуном, з яким приятелював давно, ще від „сидіння“ в Азові, вирішив повернутися у розгубі в Капулівку.

Безпорадність, розпорошеність у Коші були такими неймовірними, що тяжко було зорієнтуватися, а найбільшим гріхом там розглядалася допомога Безпалому, „як боярсько-царському служці“. Половина запорожців, в тому числі і по куренях, приведених туди із Вінниччини, категорично не пішла із Барабашем та іншими „на братовбивство“ до Безпалого, інша частина була за Виговського, але його дій в спілці з ординцями не виправдувала і не хотіла розуміти. Інші сіроми і особливо „збіглі“ пробували кликати, хоч і безуспішно, товариство на жалування, і Сірко вперше пошкодував, що запорозькі звичаї не дають козацтву можливості порушити традиційну гостинність і вигнати деяких із Коша.

— ...Не мені тобі мовити, голубе! Повної свободи, а найпаче тепер,— говорив Сіркові довірливо та задушевно панотець Буркун,— в житті людей немає і, мо', не буде, а в нас, оточених і околених із усюд хижими самовладцями та отак роздвоєних, і поготів її не може бути. Я на що вже духовний, а припинив би отих збіглих пускати в Кіш — вони розкладають козацтво. Зваж і на те, що більшість із них іде до нас через донців, а не прямо від бояр, а це настроює нашу козацьку сполечність проти наших же братів-козаків у Донщині. Отож треба, гадаю, нам мати Боже терпіння і свій розмисл у всьому, а найпаче тепер, коли ординці, турчини, ляхи та й московити із усіх сил явно дроблять нас, спонукають, ба й хочуть іти на оте непоправне людсько-гріховне лихе міжусобство, затіяне царем і боярами. Бачив би ти, як деякі збіглі нацьковувані кликали товариство у поміч „молодикові“ Безпалому, а тепер лишилися тут, посилаючись на те, що бояться попасти там до стрільців і бояр...

Слова панотця Буркуна підтверджували сказане і Гнатом Турлюном, і Лавром Гуком, і ще деким.

— Братовбивство, брате, ніколи не буде прощене Богом! Ми стаємо жертвами своєї неспаяності і доброгостинності, а найбільше — нерозуму наших верховодних продайдуш, хоч і вчать нас сусіди тих премудростей та зловмисник, не бувши відданий анафемі, мурафський сотник Данько Гунда за заподіяне людогешефство і збитки від оясирненого товару, згідно із пунктом магдебурзького правоукладення, був на перехресті великолузьких шляхів живцем укопаний у землю по шию до смерті і при покаянній молитві на прощення Боже...»

Сірко не був ні на дознаннях шуряка, ні на самому суді, але знав про те, що відбулося до суду і на суді, докладно і досконало. Хоч злочин і був належно покараний, у повернення Настки та покарання основного злочинця, мурзи Нечаха, Сірко мало вірив, глибоко приховавши ще одну рану помсти в своїй наболілій душі...

26.

Вихорним вітром, вибухом людського обуру рознісся, досягши Січі, початок перепису воєводою київським Василем Шереметєвим козаків, посполитих, торгових і рукомесних людей із одночасною присилкою царських воєвод в усі міста Гетьманщини, почавши із Сіверщини, і дознавачів у Чигирин із завданням розвідати, чи дійсно Виговський має намір відколотися від Москви. Саме ця чутка й змусила царя пригадати підказане свого часу Виговським й почати перепис та водворіння своїх воєвод, тим більше, що об'явився навіть наказний — Безпалий. Посилило буремну вихорність і намагання литовського гетьмана Сапеги мобілізувати чоловічу людність русинів у свої потуги по всіх підлитовських русинських селах і містах. Отож, весна прийшла розбудною не на жарт, і ніщо, мабуть, так би не згуртувало люд, як перепис і мобілізування.

Дуже швидко, мов на дріжджах, ширився людський обур, коли слідом за переписом цар дав наказ своїм послам «якось відсторонити»,— хоч би і вбивством, коли не отруєнням,— «своєвольця» Виговського, оплюгавивши його, яко зрадника і клятвопорушщя, із вівтарів у церквах, а в міжчассі спантеличення і розгуби вспольства і регіментарів чи, мо' й заколоту відірвати від України, заповнивши прикликаними наказним гетьманом Безпалим стрільцями, Сіверські землі і насамперед Новгород Сіверський, Грем'ячий, Чернігів, Стародуб, Дебрянськ та інші міста й осілки попід Дебрянсько-Жиздринським Поліссям.

Іван Сірко, що по довгому ваганні вирішив під впливом батька їхати до Чигирина на розвідини та побачення підступами та лукавствами аж задоста,— бубонів панотець, навертаючи до осуду братовбивства.

— Я, отче і побратиме, як відаєш, грішний і не можу наслідувати отого доброго самаритянина, який підставляв після побиття однієї щоки другу! Бог не створив мене здібним до такого,— говорив Сірко згодом Буркунові, зрозумівши давно, що на ворохобство і братовбивство за зиски пройдисвітів він іти не може.— Я, хай Бог простить, часом сумніваюся, чи той Бог дійсно є, бо нащо, коли б справді він був, допускати стільки лиха моєму людові, бувши всесильним і мавши можливість того не допустити? А щодо того, що Польща і Московія та агаряни кличуть наших провідців до покори і до свавільного панства, нічого не даючи рядовичам-козакам і сполеченству та посполитству, то я повністю з тобою згодний. Не для нашого ж добра вони всі ото копошаться. І недарма ж тільки старшини

1 ... 136 137 138 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між орлами і півмісяцем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Між орлами і півмісяцем"