Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чумацький шлях 📚 - Українською

Читати книгу - "Чумацький шлях"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чумацький шлях" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 136 137 138 ... 157
Перейти на сторінку:
одинокої хати під старими яворами.

Перед ворітьми з передніх саней спурхнула Катря – кинулась до хатини і ще з порога загукала:

– Мамочко! Настуню! Рідні мої!

З-за столу підвелися мати й сестриця – метнулися їй назустріч, обняли несподівану гостю, а з радощів і плакали, і сміялись крізь щасливі сльози. Мати не вірила своїм очам.

– Господи! Катрусю! Невже це ти? Жива! Дома!

– Я, мамо, я! – Катря теж плакала.

До хати зайшли троє – попереду Івась, за ним – Параска, останнім Керім, зарослий чорною бородою від вуха до вуха.

Мати пізнала Івася – сплеснула руками.

– Івасю! Синочку! А ти ж звідки? Ми ж оплакали тебе, бо думали, що загинув… Катря просто звелася за тобою з туги!

Івась обняв стару.

– Тепер усе буде гаразд, мати! Все буде добре! Слава Богу, ми всі живі й здорові!

– А це Параска? Я така рада! Милості просимо! – Мати перевела погляд на незнайомця, що стояв біля дверей. – А це ж хто?

Івась підштовхнув Керіма на середину хати.

– А це, щоб ви знали, привіз вам із самого Криму ще одного зятя. Звати його Керімом, а но-нашому – Кириком… Де Настуня? Хай подивиться – такий чи не такий? Підійде чи ні?

Настуня зашарілася і заховалася за Катрю, але та зі сміхом випхнула її наперед себе. За останні півтора чи два роки, відколи Івась не бачив її, вона підросла, перетворилася із нескладної, забитої отроковиці в гарненьке дівча, дуже схоже на Катрю. Ті ж зоряні оченята під чорними брівками, рум’янець на щоках та малинові губи, та ж пишна, густа коса – все свідчило, що незабаром це дівча стане справжньою красунею.

Вона зиркнула на Керіма і знизала плечиками, закопилила губенята.

– Пхе! Дуже треба – старий дідуган!

Усі усміхнулися, а Івась зареготав і штовхнув Керіма кулаком під бік.

– Чув? Старий дідуган!

Керім зніяковів, але поглядом прикипів до норовистого дівчати.

– Дарма що дідуган – все одно ти будеш моєю! – І блиснув білими зубами. – Клянусь Аллахом!

– Ой, матінко! Та ще й турок! – скрикнула Настуня і знову шугнула за Катрю.

Всі знову засміялися, а мати, щоб якось зам’яти дитячий вибрик дочки, заспішила:

– Ой, чого ж ми стоїмо? Сідаймо до столу та пообідаємо чим Бог послав!

Та Івась заперечив:

– Ні, мати, ми ще не голодні. А от, якщо ваша ласка, нам би з Кириком не завадила пара баняків окропу, щоб покупатися з дороги та поголити бороди, а то справді ми схожі на дідів, і дівчата, чого доброго, піднесуть нам гарбуза!

Мати схопилася.

– Дорогі мої, про що мова! Ідіть до хатини, що через сіни, там затопіть піч, грійте воду, купайтеся, голіть бороди, а ми тут тим часом приготуємо щось тривніше та й пообідаємо гурточком.

Зимовий день короткий. Почало сутеніти, коли хлопці, скупані, підстрижені та поголені, зайшли з хатини до хати.

Тут їх уже ждали. Стіл був засланий чистим настільником, на ньому лежали крупні скибки житнього хліба, дерев’яні ложки, а посеред столу стояла велика череп’яна миска, в якій парував гарячий борщ.

Коли хлопці сіли, – а їх посадили під образами, на покуті, – мати проказала «Отче наш», перехрестила трапезу і запросила до учти:

– Чим маємо, тим і приймаємо! Смачного вам, дорогі мої! – І перша зачерпнула ложкою борщу і, підтримуючи її скибкою хліба, щоб не розхлюпати на настільник, поволі піднесла до рота.

Після борщу Катря подала локшину з молоком та вергуни. Ще й додала:

– Локшину я варила, а вергуни смажила Настя. Я вже пробувала і скажу вам, що нічого смачнішого не їла. Правда, вони трохи пересолені та трохи підгоріли, але то не біда: зате хрумтять на зубах!

Гучний сміх заглушив її останні слова. Настуня спаленіла і опустила оченята додолу, промовивши з докором:

– Катре! Яка-бо ти, їй-богу!

А Івась штовхнув Керіма під бік і шепнув, але так, що всі почули:

– Кирику, чи не здається тобі, що Настуня старалася заради тебе, старого діда? Га?

Ще гучніший регіт пролунав за столом, а чистий, поголений Керім,

1 ... 136 137 138 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чумацький шлях», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чумацький шлях"