Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Відсутність згадок про Херсонес у Notitia Dignitatum є підставою для припущення, що місто формально не входило до складу імперії і його взаємини з адміністрацією Східної Римської імперії будувалися на іншій основі. За Константаном Багрянородним, імператор Константин Великий у нагороду за допомогу римським військам на Дунаї підтвердив одержану за часів правління Діоклетіана «свободу» і звільнення від податків. Це дає змогу стверджувати, що, як і раніше, відносини з центральною адміністрацією були союзницькими і немає ніяких причин говорити про пряме підпорядкування міста імперії. Однак, на відміну від попереднього часу, Херсонесу надавалася не пряма військова допомога, а політична й матеріальна підтримка, причому остання, вірогідно, здійснювалася в основному за рахунок коштів, які йшли від збору мита у місті. Право порядкувати саме цими грішми, мабуть, і було милостиво надано херсонеським магістратам, але воно контролювалося римською адміністрацією.

Певна зацікавленість імперії у тісних стосунках з Херсонесом пояснюється його вигідним стратегічним положенням у Північному Причорномор'ї, звідки неодноразово варвари загрожували її кордонам. Допомога, яка надавалася Херсонесу, перетворила його на важливий форпост, що міг бути використаний не тільки для спостереження за варварським населенням регіону, а й у разі потреби для збройної відсічі ворогові. Враховуючи, що у Південно-Західній Тавриці жила певна частина «готів», які, вірогідно, були федератами, тісні взаємостосунки імперії з Херсонесом були життєво необхідними як для імперії, так і для населення міста.

Вивчення археологічного матеріалу, передусім дані про функціонування на Гераклейському півострові до пізньоантичного часу господарства, основою якого була антична власність на землю, дають змогу зазначити, що кінець античної епохи в історії Херсонеса слід відносити до другої половини V ст. З часів правління імператора Юстиніана І (527—565) місто вступило в нову епоху свого розвитку, для якої були характерні кардинальні зміни в соціально-економічній, політичній і культурній сферах. Тому зараз початок ранньосередньовічної історії Херсонеса слід відносити до першої половини VI ст., бо саме з цього часу в історії міста простежується ціла низка нових рис, які не мали місця на пізньоантичному етапі його розвитку.

У другій половині III — середині V ст., як і раніше, на Гераклейському півострові кількісно переважали невеликі ділянки землі. Незважаючи на наявність тут великих господарств, все ж можна говорити про явну перевагу невеликих і середніх землеволодінь у масштабах Херсонеса.

З другої половини III ст. на Гераклейському півострові збільшується питома вага тваринництва, що свідчить про зміни у структурі сільськогосподарського виробництва. Однак не можна говорити про повну заміну ним зернового господарства. Збільшення обсягів ввезення хліба в Херсонес зумовлювалося не тільки внутрішніми потребами, а й зменшенням його надходження з Південно-Західного Криму. За умови повного переходу до тваринництва це мало б несприятливо позначитися на зовнішньоекономічних зв'язках. Але цього не спостерігається. Тому можна говорити про те, що в цей час не відбувається якихось кардинальних змін у структурі сільського господарства.

За матеріалами археологічних досліджень зараз можна констатувати, що земельний фонд на Гераклейському півострові більш-менш інтенсивно використовувався до середини — другої половини V ст. Тобто й у пізньоантичний період основою економіки Херсонеса залишалося сільське господарство, яке давало засоби для життя багатьом жителям міста. Продовжувало розвиватися також виноградарство і виноробство[1204]. Тільки після припинення широкого використання на Гераклейському півострові господарств античного типу можна робити висновок про якісні зміни в економіці міста. Крім сільського господарства, в пізньоантичний час високого рівня досяг розвиток промислів, зокрема соляного і засолювання риби. Товарна продукція цих промислів займала важливе місце у зовнішній торгівлі Херсонеса.

Наприкінці III—IV ст. продовжували розвиватися традиційні ремесла. Слід звернути увагу, що занепаду в цій галузі виробництва не простежується ні у V, ні навіть у першій половині VI ст.[1205].

Не простежуються серйозні кризові явища і в галузі торгівлі. Мали місце лише деякі зміни у напрямках торговельних зв'язків або обсягах операцій. Так, у другій половині III — першій половині V ст. Херсонес підтримував економічні зв'язки переважно з населенням гірських долин і Південного берега Криму[1206]. Поряд з цим, скорочення обсягу надходження продукції сільськогосподарського виробництва з Південно-Західної Таврики, що зумовлювалося змінами в розміщенні населення, призвело до коливань у зовнішньоекономічній діяльності й деякого спаду в торгівлі з південнопричорноморськими центрами, а також зменшення питомої ваги посередницької торгівлі в економіці міста.

Вірогідно, що скорочення обсягу вивозу сільськогосподарської продукції з Херсонеса призвело до збільшення експорту солі і солоної риби. Однак наявність господарств, що функціонували на Гераклейському півострові принаймні до середини V ст., і значна концентрація населення в Інкерманській долині, де в основному жили хлібороби, не дають змоги применшувати роль експорту сільськогосподарської продукції й робити висновок про занепад зовнішньої торгівлі.

Усе сказане добре узгоджується з даними нумізматики. Припинення карбування власної монети у третій чверті III ст., яке було пов'язане з упорядкуванням грошового обігу в Римській імперії, не є підставою для припущення, що в цей час зменшилася питома вага товарного виробництва й відбувалася натуралізація господарства. Навпаки, знахідки великої кількості римських і боспорських монет свідчать про значну потребу в них та розвинутий грошовий обіг, який після припинення місцевого карбування задовольнявся за рахунок привозної монети[1207].

Таким чином, наведені дані свідчать, що зараз немає підстав говорити про глибоку економічну кризу, яку буцімто переживало місто у другій половині III — середині V ст. Можна лише зазначити, що в цей час здійснювалася певна перебудова господарства і відбувалися деякі зміни у напрямках зовнішньоекономічних стосунків. Однак вони, як і раніше, були важливим чинником розвитку міста. Причому слід підкреслити, що усі ці нові риси були пов'язані не з кардинальними змінами внутрішнього соціально-економічного розвитку, а диктувались зовнішньополітичними обставинами, що склалися навколо Херсонеса у другій половині III — середині V ст.

Глава 4

Ольвія в останній чверті ІІІ — середині — третій чверті IV ст.

Умови, необхідні для відновлення життя на місці зруйнованої готами Ольвії, складаються не раніше середини 80-х років III ст. Римські монети тут з'являються тільки за часів правління Діоклетіана (284—305) і знахідки їх відомі до часів Валента (364—378)[1208].

Територія Ольвії трохи скоротилася порівняно з попереднім етапом; тепер це район цитаделі та південна третина Нижнього міста. Різко скорочується хора Ольвії, територію якої значною мірою займають неукріплені поселення племен черняхівської культури[1209]. Ця приміська територія могла мати у радіусі не більш як 5—10 км.

У цілому зовнішній вигляд Ольвії