Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Рис. 167. Чаша зрубної культури (с. Новосолдатка, курган 1).

До певної міри це ж стосується і орнаментації посуду. Найбільш багато та пишно прикрашена кераміка доби ранньої бронзи. У цей час орнаментом укривалася переважно уся зовнішня поверхня посуду від вінець до денця. За доби середньої бронзи — верхня половина посудини, а за пізньої — лише вінця та фриз попід ними. Найскладнішим є питання, яке виникає при аналізі орнаменту і полягає в тому, що саме є декором, а що відображенням різних ідеологічних уявлень. В орнаментиці доби бронзи обидва ці моменти є і вони майже неподільні. Символічні деталі настільки переоформлені та стилізовані, що їхній давній сенс та первісна форма вже майже невловимі.

Для більшості етнічних груп України характерний ряд спільних орнаменталізованих знаків, пов’язаних із символікою обожнення природи, Сонця, вогню, рослин. Давно вже встановлено значення таких прадавніх знаків, як коло та хрест, поширених по усьому світу. І всюди вони мають одне й те саме значення — Сонце та вогонь. Ці та інші подібні знаки: коло, розділене на чотири частини двома навскісними лініями, що перехрещуються, коло із зіркою, коло з променями, що розходяться, коло із зубцями — є в орнаментиці всієї України.

Солярні знаки іноді трапляються у поєднанні з рослинними символами. Останні у Північній Україні мають три найпоширеніші символи: деревце з піднятими догори гілками, «ялинка» та багатопелюсткова розетка. Ці символи наносилися лініями, відбитками шнуру, валиками. На особливу увагу заслуговує мотив трикутника, що посідав у декорі кераміки бронзової доби особливе місце. Трикутник прийнято вважати традиційним символом землі, а трикутник із крапками усередині, можливо, означав розоране поле.

На групі кераміки є спіральний візерунок, побудований за принципом повторів спіралі, яка переходить у «біжучу хвилю». Магічне значення спірального орнаменту відоме з давніх-давен. Часто його розглядають як символічно передані воду та Сонце або ж як плин часу.

Різноманітність форм, розмірів та розмаїття орнаментики на посуді дає підстави припускати, що виробництво кераміки за доби бронзи було індивідуальним заняттям у сфері домашнього виробництва.

Гірнича справа та обробка металів

На більшій частині Європейського континенту бронзовий вік тривав близько тисячі років — від початку II тис. до н. е. до початку І тис. до н. е. Порівняно з іншими частинами Європи Україна рано увійшла до бронзової доби. Ранньому знайомству з цим металом племен Правобережної України сприяли зв’язки з чи не найдавнішим у Європі Балкано-Карпатським металургійним центром, а Лівобережної — з Кавказьким, де вже у III тис. до н. е. відомі штучні мідно-миш’яковисті сплави.

Із раннього періоду бронзових виробів маємо дуже мало. Головним чином це невеликі ножі, шила та дрібні прикраси у культурах шнурової кераміки та катакомбної спільності, куди вони потрапляють унаслідок обміну у готовому вигляді. Є підстави говорити про зародження місцевої металургії. Спектральний аналіз деяких речей (спіральних підвісок, втульчастих сокир тощо) свідчить, що вони виготовлені із змішаного матеріалу — кавказько-карпатського, тобто вже на місці, й не мають аналогій ні на Кавказі, ні у Карпатській зоні. Знайдено також поодинокі глиняне сопло, кам’яне коваделко та глиняну формочку для відливки клиновидної сокири, які підтверджують виникнення місцевої обробки металу. Активізація місцевого ливарного виробництва у степових районах пов’язана із розселенням високорозвинених племен катакомбної спільності, котрі, на думку ряду археологів, просунулися на терени України з Північного Кавказу. У Північному Причорномор’ї, Донбасі та Криму виявлено понад 30 поховань, які, судячи з речового супроводу (тиглі, ллячки, сопла, ливарні формочки та кам’яні знаряддя для обробки металу), належали майстрам-металургам[351]. Ливарні матриці засвідчують розширення асортименту металевих знарядь. Чільне місце серед них посідають втульчасті сокири та бруски-напівфабрикати для виготовлення інших знарядь — ножів, тесел, стамесок тощо. Сировина у вигляді злитків миш’яковистої бронзи надходила з Кавказу. Про це на підставі даних спектрального та металографічного аналізів пишуть фахівці[352].

У західних регіонах України цього періоду теж виявлено ознаки місцевої металургії[353]. Але досить невелика кількість бронзових виробів надходила сюди у готовому вигляді, головним чином прикраси. Відомі поодинокі знахідки у Західній Україні балкано-карпатських та північнокавказьких сокир, зокрема у складі скарбу Стубло із Волині.

Рис. 168. Кам’яні знаряддя для подрібнення мідної руди (за С. Й. Татариновим).

Середина II тис. до н. е. позначена утворенням значного гірничо-металургійного центру в Донбасі, який функціонував протягом кількох століть. Походження цього центру пов’язане з відповідними осередками металообробки Південного Уралу та Східного Казахстану і міграцією населення із названих регіонів на захід. Однією з причин міграційного руху могла бути кризова ситуація, зумовлена демографічним вибухом XVI—XV ст. до н. е. Донецький басейн з його міднорудними родовищами, про які мігранти могли довідатися, іще перебуваючи на Південному Уралі, природно виявився для них особливо привабливим місцем. Головні рудні родовища Донбасу локалізуються на теренах Бахмутської котловини, зокрема в Артемівському районі Донецької області. Найвиразніші рудні прояви зафіксовано біля сіл Вискрівка, Пилипчатине, Клинове, Новозванівка[354].

Давні копальні розташовані на вододільних височинах. Від них збереглися великі задерновані западини глибиною від 3 до 5 м та діаметром від 50 до 200 м, котрі, як правило, утворюють ланцюжок із вузькими перетинками. По краях западин лежать відвали — викиди порожньої породи. І самі відвали, і довколишня площа набули зеленкувато-сірого кольору. На розораних ділянках трапляються шматочки руди, знаряддя праці, кістки тварин, уламки кераміки. Розкопками встановлено, що у копальнях не лише видобували руду, а й займалися виплавкою металу. На підставі відомостей щодо видобутку мідної руди в інших регіонах (на Кавказі, Уралі, в Болгарії) можна реконструювати технологію розробок копалень Донбасу. Видобуток зводився до монотонного повторення кількох операцій: відколювання рудоносної породи, подрібнення та сортування, тобто відбору найбільш рудомістких шматочків (рис. 168). Для видобутку руди радше використовувався так званий метод підпалу, до якого, напевне, зверталися і на донецьких копальнях. На це вказує виявлене у відвалах вугілля. Подальша обробка збагаченої руди могла відбуватися як у копальнях, так і на поселенні. Спектральний аналіз міді в Пилипчатинській копальні показує, що кінцевим продуктом виробництва ставала низькомиш’яковиста мідь із високим умістом заліза. На думку фахівців, для отримання бронзи з такої міді кількість миш’яку повинна бути