Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім 📚 - Українською

Читати книгу - "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 137 138 139 ... 143
Перейти на сторінку:
«Слова». Йдеться про  те,  що полоцький князь — ворожбит Всеслав, прадід Марії  Васильківни, «скочив вовком до Немиги з Дудуток», де відбувалася люта міжусобна  битва  князів. Раніше помилково думали, що Дудутки  знаходяться під  Новгородом Великим. По  прямій — це  500  км!.. Л. Махновець, археолог, знайшов старе  городище Дудутки на околиці с. Дудичі  за 35 км  на південь від Мінська. Саме  з нього Всеслав помчав до р. Немиги, а не з-під  Новгорода!

Одержавши грізне  послання від  Ярослава Галицького, мінський князь поспішив спровадити небезпечного гостя   далі,  в Смоленськ, правда забезпечивши його  транспортом та припасами. Така  ж історія (скільки їх було!) повторилася і в Смоленську. І звідти  поїхав  князь-ізгой до дядька Всеволода в дальній Володимир, де  на  той  час  померла його  мати.  Тепер по-новому ми розуміємо слова  автора, звернуті до Ярослава Осмомисла: «Грози твої  по землях  течуть!».

Ось тут чекають нас ще два відкриття Л. Махновця, пов’язані зі  «Словом». По-перше,  ми  дізнаємося, що  навесні 1184  року у Володимирі трапилася пожежа, внаслідок якої   вигоріло все дерев’яне місто.  Мешканці розселилися по селах,  князь з двором перебрався в невеликий тісний Суздаль. А що  ж князь-галичанин? Він  відчув,  що  зайвий тут  у важку  хвилину. Залишалася одна  рідна  душа,  у котрої він  міг попросити притулку, — сестра Євфросинія,  Ярославна, як   звикли  звати її  у  Новгороді-Сіверському. І він  вирушає на  південь, хоча  і побоюється, що  не вживеться у запального славолюбця Ігоря.

Тоді,  восени 1184  року,  як  записав літописець, і «прийшов Володимир у Путивль до Ігоря, зятя».

Всупереч побоюванням, Ігор  прийняв шурина по-братньому і  дав  йому   «на  прокорм» Путивль, де  щойно став  князювати старший Ігорів  син  Володимир. Тут Володимир Ярославич прожив  безбідно майже три  роки, не  раз  зустрічався з сестрою та Ігорем, був  свідком підготовки сіверських князів до  походу  на половців. Ідучи  в похід,  Ігор  доручив йому  оборону Путивля, що був укріплений не  гірше  Новгорода-Сіверського, і залишив  тут Ярославну з дітьми. Отже,  стало  ясно, чому  Ярославна, дізнавшись  від  утікачів про  поразку війська, поранення Ігоря, полонення його  та  всіх  воїв,  плакала не  в  Новгороді-Сіверському, а в «Путивлі-граді, на валу».

А скільки було  роздумів і гіпотез, чому  княгиня Ярославна плакала в Путивлі, а не десь-інде, подалі  від Половецького степу! Та тому,  що  Путивль був добре  укріпленою фортецею, тут була чимала і добре  вишколена залога  та ополчення із навколишніх смердів.  На чолі цієї залоги  стояв  досвідчений тридцятичотирьохлітній  князь галицький, котрий, до  речі,  через  тиждень-другий успішно відбив  напад  хана Кзи  і врятував місто, сестру  Ярославну та її дітей.

І  тепер  місцевість, де  стояла фортеця, здається неприступною.  Це височенна гора над голубим Сеймом, зі стрімкоспадними  схилами та  високими валами, на  яких   колись здіймалися дубові заборола. З північного боку,  від материка, вона  відділялась глибоким ровом та міцною брамою. Ось  чому  хан  Кза  не  зумів узяти  цю  фортецю і полонити Ярославну з дітьми.

Так сміливе припущення про авторство Володимира Галицького  легко розв’язує чимало запитань та  загадок, що  ставило «Слово»  перед  дослідниками.

Або ще одно:  всі сходяться на тому, що «плач  Ярославни», це найпоетичніше місце «Слова», безперечно, не авторський домисел, а реальний факт. Виникає запитання: хто ж міг, сторонній, чужий, бути присутній на валу, коли  плакала Ярославна? Ніхто, крім  брата Володимира! Лише  він міг бути свідком великого горя  княгині, її найінтимніших переживань та  заклинань. Саме  він  міг  точно запам’ятати і передати всі її слова. Про  це свідчить епітет  «т р и с в і т л е   с о н ц е». Звідки цей  дивний, н е   н а ш  епітет?  По-українському ми сказали б — «пресвітле сонце», а тут раптом — «трисвітле».  Виявляється, поліглот Л. Махновець дослідив і довів, що в грецькій поетичній  мові   вживається саме   епітет «трисвітле». Отже, Ярославна таки знала  цю мову, бо вжила  його, а Володимир, без сумніву, теж знав, бо запам’ятав і вжив  у «Слові».

Так крок  за кроком накладаються життя  і знання Володимира Галицького на «Слово»  і пояснюють усі таємниці його.

У  липні 1185  року   до  Путивля після багатоденної втечі  з полону добирається князь Ігор,  стомлений і вдруге  поранений. На лісовій дорозі  напереріз коневі раптом вибіг кабан-сікач, кінь шарахнувся вбік  — і князь, упавши, пошкодив коліно. При  допомозі Овлура  він  дістався до Путивля.

І ось  він  у колі  сім’ї,  рідних  людей.  Можна уявити загальну радість  сіверян, а не тільки  родини. Повернувся з полону князь! Утекти  з полону — це вже героїчний вчинок. Але не тільки  цьому раділи  люди.  Князь — це  захист  від чужоземних ворогів, своєю сміливою втечею  він  зберіг  для  князівства 2000  гривень, майже 900  кг  срібла, за  які  Кончак  погоджувався відпустити його   з полону. Тому  й  звучить радісний благовіст-передзвін по  всій Сіверській землі.

Заліковуючи коліно, Ігор  багато  розповідає — і про  похід,  і про  битву,  і про  полон, і про  втечу...  А Володимир Галицький записує, записує... І вийшла з-під  його пера «П о в і с т ь  о  п о л к у  С в я т о с л а в и ч а  І г о р я,  в н у к а  О л е г о в а», що з часом стала  частиною Київського літопису...

До  такого висновку прийшов Л.Махновець, а  ще  раніш — Д. Лихачов.

Як  багато спільного  між  «Повістю» та  «Словом»!  Навіть у назві!

Після видужання Ігор  з сім’єю  та  шурином повертається в Новгород-Сіверський. Головне його  завдання — створити нову дружину. Люди  були,  а  вся  «многоцінна» зброя — у половців. Що  робити? Купити ні за що! Поневолі доводилося приборкати гординю і йти  на поклон до «братів».

На  початку серпня Святослав Всеволодович запросив Ігоря з сім’єю  та зятя  Володимира до себе в Київ  на князівський снем (з’їзд), приурочений  до  храмового свята Успіння Богородиці 15 серпня 1185 року.

В Києві було два храми  Успіння Богородиці — один, пишний, відомий на  всю  Русь, у Печерській лаврі, а другий, скромніший, князівський, а не купецький, як думали  раніш, — храм Богородиці Пирогощі, названий так на честь чудотворної ікони Богородиці Пирогощої (Баштової) на  Подолі. Цю  ікону  було  привезено на кошти князя Мстислава з Константинополя, де її було  придбано у маленькій церковці, що містилася у башті  (по-грецькому — Пирогоща) на міському валу. Вранці 15 серпня, на храмове  свято, Ігор поїхав з Гори  на  Поділ до  чудотворної ікони, щоб  помолитися перед  нею за сина, брата та все військо, що страждало в половецькому

1 ... 137 138 139 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім"