Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Мене називають Червоний 📚 - Українською

Читати книгу - "Мене називають Червоний"

365
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мене називають Червоний" автора Орхан Памук. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 137 138 139 ... 150
Перейти на сторінку:
мене; сподіваюся, він досі заблукав з якимсь караваном і йому вже давно стяли голову. От що таке заздрість: бачачи, що я освіченіший, розумніший і благородніший за нього, він з будь-якого приводу сварився та бився зі мною, а якщо бійки затіяти не вдавалося, то говорив: «Давай поборемося» — і за хвилину поваливши мене на підлогу, так само розпластавши мої плечі колінами й впившись поглядом мені в очі — як оце зараз Кара, — пускав з рота слину: величезний плювок виростав і повільно опускався на мої очі — я від огиди крутив головою, а він радів і зловтішався.

Кара пригрозив, що мені не вдасться нічого приховати: «Де остання ілюстрація? Зізнавайся!»

Лиш за дві помилки мене гризли та душили лють і сум: не відчувши вчасно, що вони змовились, я ублажав їх теревенями. Завчасу не втік, не подумав, що заздрість приведе їх і сюди.

Кара знову пригрозив: якщо не віддаси останній малюнок, то ми тобі переріжемо горлянку.

Весело. Я міцно стис губи, так, наче, якби відкрив рота, то з нього б вилетіла правда. Та водночас розумів, що виходу в мене немає. Дійшовши між собою згоди, вони оголосять мене вбивцею перед головним скарбничим і вийдуть сухими з води. Єдина надія, що майстер Осман тицьне пальцем на когось іншого, та як би дізнатися, чи правду говорив про нього Кара? Чи можуть вони вбити мене просто тут, а потім зробити винним?

Кинджал був біля мого горла, від чого Кара, не криючись, тішився — це впадало у вічі. Мені вперіщили ляпаса: ну що гострий кинджал? Ще раз зацідили по обличчі.

Але з того, що відбувається, можна зробити й такий висновок: якщо я нічого не скажу, то зі мною нічого й не трапиться! Це додало мені впевненості. Вони більше не приховували, що ще з учнівських років заздрять мені, бо я впродовж усього життя найкраще накладав фарби, виводив найкращі лінії і творив найдивовижниші малюнки, в чому немає сумніву. А я їх і любив за те, що так заздрили. І зараз до вас усміхаюся, мої любі браття.

Один із них — не хочу називати вам цього негідника — палко-палко мене поцілував, наче коханця, за яким нудьгував роками. Решта двоє спостерігали за нами. На пристрасть коханого побратима я теж відповів поцілунком. Якщо вже все наближається до розв'язки, то нехай знають, що бездоганні мініатюри — мої. Знайдіть їх і погляньте самі.

Мій поцілунок у відповідь вивів його з себе, і він з люттю став мене бити кулаками, та ті двоє його стримали. Всі вони розгубилися. Кару ж розізлила їхня товкотнеча. Здавалося, мої побратими лютують не через мене, а тому що їхнє життя виявилося таким куцим, тож тепер вони хочуть помститися цілому світові, всім і кожному.

Кара щось вийняв з кушака: то була довга голка з булавкою. Він підніс її до моїх очей і замахнувся, ніби ось-ось би ввігнав мені її в зіниці.

— Вісімдесят років тому, коли впав Ґерат, майстер над майстрами великий Бехзат збагнув, що все добігає кінця, і з честю отемнив себе, аби ніхто не примусив його малювати інакше, аніж звик, — промовив Кара. — Бехзат повільно ввігнав та вийняв з своїх очей голку, й велична Аллахова пітьма так само повільно зійшла на улюбленого раба Всевишнього, великого маляра з золотими руками. Голка, що зараз у моїх руках, потрапила з Ґерата до Тебріза разом зі вже сліпим і завжди п'яним Бехзатом. Шах Тахмасп послав її та своє легендарне «Шахнаме» в дар батькові нашого падишаха. Спочатку майстер Осман ніяк не міг здогадатися: чому шах зробив такий подарунок? Але тепер він розуміє, яке лиховісне побажання й справедливе послання несла з собою жорстока голка. Знаючи, що падишах віднині воліє бачити власне зображення, виконане в європейській манері, а ви, ті, кого він любив більше за рідного сина, зрадили його, майстер Осман учора вночі, сидячи в скарбниці, як і Бехзат, увігнав собі цю голку в зіниці. І що може стати мені на заваді отемнити тебе, падлюку, яка намагається знищити малярський цех свого вчителя?

— Отемниш ти мене чи ні, однак ми, врешті, не знайдемо прихистку ніде, — відповів я. — І не важливо, чи майстер Осман осліпне, чи помре. Якщо ми, творячи в європейському стилі, за покликом серця вносячи в наші роботи власні огріхи та індивідуальні особливості, станемо володарями стилю, то вже ніколи не будемо самі собою, лиш — схожі на самих себе. Якщо ж скажемо собі: «Ні. Таки малюймо, як давні майстри, й залишаймося собою», то падишах підшукає на наші місця інших, він-бо обернувся спиною навіть до майстра Османа. Віднині на нас ніхто й не гляне, хіба що пожаліє. А напад на кав'ярню підлив ще більше олії в огонь, адже половину гріха звалять на нас, малярів, за те, що поливали брудом ваїза-ефенді. Я старався їх переконати, що чварами й ворожнечею справі не зарадиш, однак толку було мало. Вони й не збиралися мене слухати, були занадто схвильовані, вірили, що, коли до ранку, не добираючи, де правда, а де брехня, звинуватять одного з нас у вбивстві, то виплутаються з пастки, їх не піддадуть тортурам, а в малярському цеху роками все триватиме, як досі.

Однак тим двом не сподобалися погрози Кари виколоти мені очі. А раптом з'ясується, що злочинець хтось інший і до падишахових вух долетить, як мене намарне отемнили? Їх лякала й близькість Кари з майстром Османом та те, як різко вчитель про них відгукувався. Ті двоє спробували забрати в озвірілого Кари голку, яку він уже довго тримав перед моїми очима, Кара ж злякався, що вони доможуться свого й ми порозуміємося. Знову зчинилася товкотнеча. Аби мене не зачепила голка, за яку велася боротьба, я відкинув голову, задерши догори підборіддя.

Потім усе сталося так блискавично, що я спершу навіть не зрозумів, що відбулося: моє праве око пронизав різкий, але миттєвий біль; чоло на мить немов оніміло. За хвилю я знову почувався добре, проте всередині аж похололо від жаху. Світильника вже не було поряд, однак я бачив, як голка напористо впинається в мене вдруге, цього разу в ліве око. І тут-таки Кара акуратно й упевнено вийняв її. Збагнувши, що голка побувала в моєму оці, я застиг, мов мертвий, відчував, як увесь горю. Коли голка впилася вдруге, оніміло не тільки чоло — ціла моя голова, а потім заціпеніння відпустило мене. Один із моїх побратимів дивився на мої очі,

1 ... 137 138 139 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мене називають Червоний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мене називають Червоний"