Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Сині етюди, Микола Хвильовий 📚 - Українською

Читати книгу - "Сині етюди, Микола Хвильовий"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сині етюди" автора Микола Хвильовий. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 137 138 139 ... 141
Перейти на сторінку:
й бажання міцно притиснутись до нього - у всякому разі, вони йшли «підруку» приблизно так, як іде сліпий з проводирем. Спиридонова мовчала.

Над городом уже стояло чисте небо і сонце розкидало свої теплі проміння. Післядощове повітря пахло тим ледве вловимим і надзвичайно приємним запахом, що завжди асоціюється з народженням нового, досі невідомого життя. Всюди шелестів симпатичний міський гомін і всюди, під ногами веселих балакучих пішоходів, тротуари фаркали бризками дощової води. І не тільки асфальт, але і звичайний сірий булижник почав блискати й переливатися в срібних ромбиках відзеркаленого сонця. На темно-синій грозовій полосі підвелася, як і завжди прекрасна, райдуга й, закоронувавши город, урочисто повисла в прозорому етері. Уже бігли автобуси, дзвеніли трамваї й між ними метушилися візники.


Спиридонова, що деякий час ішла в задумі й мовчки дивилася в землю, раптом сказала:


- Ну от - і пройшов потоп! І пройшла злива. Все змило! Рішуче все! І нема бруду. Правда? І хоч трохи зимно (вона здригнулася, бо одіж її і справді ще не зовсім підсохла), але зате якось легко стало дихати. Правда?


І боячись, що супутник не зовсім її зрозуміє, вона тут же поспішила додати:


- Я, звичайно,- сказала вона,- говорю не про цю сьогоднішню зливу, що допомогла нам зустрітись,- я говорю про інший потоп... Ви вже... збагнули?


- На жаль, мабуть, не зовсім,- сказав Марченко.


Спиридонова засміялась. Вона засміялась тим же неприємним сміхом.


- Як же так не зовсім? Ну?..- вона вмить вхопила його за руку й прошепотіла.- Ах ви Потопчику! Вас не Потапом, а Потопом треба було б назвати.


Мужчина здивовано подивився на Спиридонову і промовив:


- Яка ви чудна дівчина... їй-богу!


- От бачите! - підхопила Спиридонова.- І ви кажете, що я чудна. І всі кажуть. А я от думаю, що непросто непорозуміння. І я вам, коли хочете, доведу... Ну от, скажім, так: ви знаєте, що вас чекає в моїй квартирі?.. Саме в тій, куди я вас зараз веду? Не знаєте?..


- Не знаю!


- Уявіть собі,- усміхнулась Спиридонова,- я теж не знаю. Веду... і не знаю. А втім, досить, давайте ще помовчимо.


Вона сказала це останнє таким тоном, що Марченко вже не наважувався розпочинати нову розмову, і тому дальшу путь вони продовжували мовчки.


З вулиці Карла Лібкнехта вони звернули й пішли по глухих нагірних заулках. На півдороги до квартири Спиридонової їх наздогнав мужчина з важкою текою в руці. Власне, назвати цього нашого нового героя мужчиною якось важко було: він скоріш подібний був на обпатране курча, але у всякому разі вияснилось, що це не хто інший, як «відомий харківський опозиціонер» (так принаймні автор про нього не раз чув) - Коля Хрущ. Держав він голову на лівому плечі і чи то весь час чомусь дивувався, чи то весь, час збирався комусь розповісти щось надзвичайно секретне.


- Драстуйте! - сказав він, рівняючись із Марченком (між іншим, «драстуйте» він вимовляв, як - «драстє»).


- От і Коля,- зрадівши, кинула Спиридонова.- Це - до речі: ти мені, Коля, дуже потрібний.


Товарищ Хрущ враз почервонів, наче потреба, яку відчувала Спиридонова, носила надзвичайно інтимний характер.


- Я знаю, Лідусю,- поспішно сказав він.- Ти, будь ласка, не турбуйся. Я знаю!


Між Спиридоновою і новою людиною зав'язалася розмова і тому Марченко поцікавився:


- Може, я вам перешкоджаю?


- Боже борони! - поспішно заперечила Спиридонова.- Ви мене мусите обов'язково провести додому. Я вас дуже прошу, товаришу!


Вона і на цей раз подивилась на нього повним тривоги поглядом, він і на цей раз піддався її проханню. І, можливо, вони б решту путі пройшли мовчки, коли б не Коля Хрущ.


Товариш Хрущ, що йшов до цього часу спокійно, раптом, ні з того ні з сього, загортався і, озирнувшись назад, тихо й таємничо промовив:


- Ви, безперечно, знаєте про останню секретну постанову Політбюра?


- Себто про яку це секретну постанову? - буркнув Марченко.


- Ну, та про ту ж, що...- І товарищ Хрущ потягнувся до вуха свого однопартійця.


- Покиньте, будь ласка, свої секрети,- ухиляючись, рішуче пробасив Марченко.- Яка там постанова?


Товариш Хрущ розгублено подивився навкруги себе, красномовно кинув пальцем в бік Спиридонової (мовляв, вона про це не мусить знати) і знову, притримуючи свого співбесідника, став навшпиньки. Але Марченко й на цей раз рішуче ухилився.


- Я вам кажу, покиньте ви свої секрети! - уперто сказав він.- Яка там постанова?


Товарищ Хрущ здивовано подивився на «дивака» (так принаймі він подумав про свого співбесідника) і безпорадно розвів руками.


- Я голосно говорити не можу! - сказав він.- Постанова дуже секретна.


- Ну, тоді і не треба,- добродушно посміхнувся Марченко.- Тоді й не говоріть.


Спиридонова зареготала і, зупинившись, схопила Хруща за теку.


- Ах ти Колю, мій Колю,- козлітоном заспівала вона,- нещасненький Колю! Ходиш ти, Колю, по городу й шукаєш вчорашнього дня... І ніяк ти його не найдеш, Колю!


Хрущ зупинився. Він шукає вчорашнього дня? Ну, це вже занадто. Це вже нетактовно... і навіть образливо. І, головним чином, мабуть, тому образливо, що заспівала саме Спиридонова. Товариш Хрущ подивився на свою товаришку поглядом «і ти Брут» і, подивившись, промовив тихо:


- Ти, Лідуню, мабуть, хочеш поглузувати з мене? Ну і глузуй, Господь з тобою, я вже звик до цього.


- Ні, Колю,- сказала Спиридонова, раптом замислившись,- я й не думаю глузувати з тебе. То тобі просто так здалося.


То йому «здалося так»? Ну, тоді товариш Хрущ заспокоїться. І Коля заспокоївся. І заспокоївшись, він уже якось таємничо поглянув на свою теку. Нарешті, він знову перелякано озирнувся, взяв Марченка за руку й ледве чутно промовив:


- Невже вам не відомо, хто тепер у нас буде за голову раднаркому? - ледве чутно промовив він.


- Себто це питання безпосередньо зв'язано з секретною постановою Політбюра? - Марченко добродушно посміхнувся і, батьківським жестом положивши свою руку на плече товариша, додав:- Так я вас зрозумів?


Товариш Хрущ енергійно замахав руками.


- Нє! - тихо скрикнувши, заперечив він.- Це до секретної постанови не має ніякого відношення.


- Ну, так хто ж? - спитав Марченко і, відхиливши від себе товариша Хруща, додав: - І, будь ласка, не лізьте до мого вуха: я не глухий. Говоріть голосно.


- Ні, я так не можу,- безпорадно розвів руками товариш Хрущ, і видно було, що він і справді «не може так».


Спиридонова зареготала своїм глибинним,

1 ... 137 138 139 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сині етюди, Микола Хвильовий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сині етюди, Микола Хвильовий"