Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 137 138 139 ... 157
Перейти на сторінку:
дня, а заледве клопоти. Щось наче соромна хвороба, яку ти впіймав після візиту до дешевої хвойди. Досить і того, щоб демон десь із місяць не подавав ознак життя. Досить тридцяти спокійних ночей і тридцяти днів без якихось видінь — і він уже почав вважати, що просто став жертвою звичайної втоми, неспокою розуму, який, власне, прийшов до ладу під впливом подій у Варильні. Може, та кровотеча з носа й вух звільнила надмір крові в мозку, і він вилікувався? Може, йому немає потреби шукати допомоги у чарівників чи жерців?

Місяць. Він уже не пам’ятав, коли мав стільки спокійних ночей. Але… Йому нічого не снилося. А може, й снилося, але жодного сну він не пам’ятав. Нічого. Лягав у ліжко, заплющував очі, а за мить розплющував їх, коли сонце вже заглядало у вікна. Був свіжим і сповненим сил, але ночі випадали з його пам’яті. І… він втрачав шматочки дня. Маленькі фрагменти, ледве на удар чи два удари серця, але вже ловив себе на цьому кілька разів. Наливав вино до кришталевого келиха поволі, аби наситити очі темним карміном, що танцював за склом — аж раптом цей кармін наповнював келих по вінця й виливався на скатертину. На вулиці запитував зустрічного хлопця про дорогу, той вказував рукою, починаючи пояснювати, а потім на половині слова замовкав і його рука була простягнена до носа Альтсіна за дрібного монеткою. Або ж злодій нахилявся, щоб пацнути нахабну муху, що сиділа на столі, і вдаряв у порожнє місце, а комаха вже бряжчала десь в іншому боці кімнати.

Може, він так довго жив у страху перед демоном, що тепер власна пам’ять викидала йому колінця.

Або ж той знайшов спосіб, аби приховати свою присутність. Сьогодні вранці Альтсін прийняв рішення. Він має перевірити, що коїться — незважаючи на кошти. Існував дехто, хто міг йому допомогти.

Явиндер.

* * *

Острів не змінився: він досі був тією самою кам’яною острогою, ввіткнутою в нурт річки, з тією самою кволою травичкою й тією самою хатинкою, склепаною з абичого. Дим, який здіймався крізь дірку в даху, інформував, що ясновидець удома.

Альтсін підійшов до кришки скрині, що була повішена на шкіряних завісах і виконувала в домі Явиндера функцію дверей, а тоді безцеремонно ввалився всередину. За всі ці роки він навчився одному: якщо старий не хотів із кимсь балакати, то хатка була порожньою. Стовп диму з вогнища був таким собі запрошенням.

У казанку на тринозі, над малим вогнищем, булькотів суп. Явиндер сидів під стіною і завзято копирсався у кількох мішечках.

— Сідай оно там, на тій скрині. Тільки нічого не вкради.

Оце і все, якщо говорити про привітання.

— Мені не здається, що ти тут маєш щось цінне.

— Мабуть, нічого такого цінного, як п’ятсот імперських.

— Новини розходяться швидко, — злодій присів на скриню. — Що готуєш?

— Суп. Трохи яловичини, моркви, гороху й квасолі, — Явиндер підійшов до казанка й кинув усередину жменю трав. — Як з’їси, то твої вітри почують у всьому місті, але зате кишки добре попрацюють.

— Вчора ти теж такий їв, чи це проходила гроза?

— Хе-хе. Добре. Щось у стилі старого Альтсіна, хлопчика з порту, злодія й задираки, який інколи думав шлунком, подекуди — передком, а вряди-годи, — ясновидець стукнув себе в груди, — оцим. Але майже ніколи не головою. Проте той хлопець помер. Барон Евеннет-сек-Ґрес убив його в двобої, хоча й сам заплатив за це життям. А питання моє залишається без відповіді: то хто ж повернувся до міста?

Альтсін нахилився й простягнув до вогню долоні.

— Я чую це питання не вперше. Цетрон теж мав сумніви, але погодився на мій план.

— Він на твій, чи ти на його? Неважливо. Ця ваша безумна ідея увійшла в легенди, все місто постійно про це говорить. Остання версія така, що Цетрон напав на склади із флотом у двадцять великих галер, кинувши проти Ґригаса тисячу головорізів. Ліга має нового анвалара, а ті, хто противився, жеруть намул на дні порту. Цетрон знає, що в нього мало часу, а тому він не втрачає його на надто довгі перемовини. Хто не з ним — той проти Ліги, і таке там. Здається, він надто переймається.

— Правда?

— Хлопче, — Явиндер всівся по той бік вогнища, витягнув з-за халяви дерев’яну ложку й помішав страву в казанку. — Ліга Капелюха вже мала різних ватажків. Дехто з них був навіть гіршим за Ґригаса. Дехто — кращим за Цетрона. І вона вистояла. Терліх зі своїми Праведними не знищить її, бо він для такого заслабий. Він мав би зрівняти місто із землею.

— Ти впевнений?

— А в чому нині можна бути впевненим? Навіть у сході сонця — не надто, — очі сліпця на мить зупинилися на Альтсіні, а губи скривилися в дивній гримасі. — Але Ліга Капелюха — вона наче вода, це радше ідея, ніж справжня організація. Навіть якщо граф схопить усіх злодіїв і вбивць у місті — їхнє місце займуть наступні й створять ще одну гільдію, яка потребуватиме наступного анвалара. Так уже бувало. І напевне, так колись буде знову. Це… доволі природний процес, і без Ліги в місті кров наповнювала б стоки вдень і вночі, всі билися б з усіма за впливовість і різали б одне одного. І так без кінця. Але ж у всіх регіонах Всесвіту існує бажання зберігати рівновагу. Інакше замість оцього, — він повів рукою по хаті, — ми мали б киплячий вогнем хаос.

Альтсін роззирнувся. Стіни з решток скринь і потрісканих дошок, кілька жердин, що підтримували полотняний дах, скриня, на якій він сидів, дві старі діжки, послання з купи старих тюленячих шкір і глиняна підлога, посеред якої вигребли ямку для вогнища.

— Так. Тут набагато краще.

— Сарказм ніколи на мене не діяв, Альтсіне. Ти повинен про це пам’ятати. Цетрон знає, що ти вбив одного з Праведних?

Злодій припинив іронічно посміхатися.

— Не… не знаю… не розмовляв із ним на цю тему.

— Дурень. І я кажу не про Товстого. Коли вас знайшли на складі, тебе й Ґригаса, нікого іншого поблизу не було. Ваш бій… Твій і того молокосмока… Це наче хтось посеред ночі підпалив алхімічний склад. Кожен так-сяк обдарований талантом у цьому місті відчув, що дійшло до зіткнення двох потужних Сил. Чародії й жерці ламають голови, що там сталося, і шукають сліди тих, хто за це відповідальний, — Явенир посміхнувся. — На жаль, запізно. Сила зникла, наче її ніколи й не було, а

1 ... 137 138 139 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"