Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

511
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 156 157
Перейти на сторінку:
серед найпалкіших прихильників, готових без супротиву зробитися начиннями для душі бога. Він ніколи не мав серед них друзів. Партнерів.

— Я не стану начинням.

— Може, в тебе не буде виходу. Він досі спить, зализує рани. Але надійде день, коли в нього виникне потреба тіла. Він — лише частка душі бога. Він чимало втратив під час Війни, але для нього вона ще не скінчилася. Коли набереться сил — то забере в тебе тіло, хотітимеш ти цього чи ні.

— Не лякай мене, Явиндере. Я чув оповістки про авендері. Я мушу погодитися на це й прийняти його добровільно, інакше двобій за душу знищить нас обох.

— Так? То чому твої рани гояться майже миттєво? Чому ти б’єшся, наче фехтувальний майстер, одержимий демоном? Яким дивом ти переміг мене, Праведних, того пустельного вбивцю, врешті-решт? Якби ти хотів, то порізав би його на шматочки. Повір мені. Бог не має отримувати від тебе письмової згоди. Досить і того, що ти знаходишся в ситуації, коли тобі доведеться битися за життя. Він підсовує тобі свої вміння, а ти користуєшся ними, і тобі все важче обійтися без них. Бо потуга й сила спокушають. Аж якогось дня ти почнеш мислити й відчувати, як він. І тоді…

— Ми, скоріше, помремо. Я разом із ним. Я йому не піддамся. Шум річки розтікся лагідним сміхом.

— Я на мить майже повірив тобі. Так, ти впертий. Сьогодні вночі ти мало не потонув, щоб не дозволити йому заволодіти твоїм тілом. Знаєш, що тоді сталося б?

— Що?

— Ви обидва померли б, але його конаюча душа вивільнила б таку Силу, що могла зникнути половина міста. Я ледве встиг.

Злодій знову заплющив очі, зітхнув.

— Що, старий, обплутуєш мене мотузками? Ти намагаєшся сказати, що я не можу з ним битися, коли поблизу є люди? А що, коли мені байдуже до них? Ти казав, що я не маю виходу, що він мене все одно поглине. Я, скоріше, погоджуся на знищення всього світу, ніж це допущу.

За мить він почув тихе хихотіння.

— Ти зараз говориш до мене чи до нього? Га, хлопче? Кого ти хочеш переконати?

— Може, себе? Як він звався? Той авендері?

— Кулак Битви. Він був… був найкращим воїном і тактиком, якого Реаґвир Обійняв своєю душею. Але розділення… Бач, деякі авендері носили в собі шматочки душі бога роками. І ті фрагменти вростали в них, поєднувалися з їхніми душами. Якщо покроїш дощового черв’яка, то з кожного шматочка народиться хробак. Якщо поділиш душу на кілька частин, то за роки кожна з них стане окремою сутністю. Окремою свідомістю. Після закінчення Воєн Богів виявилося, що нашим Безсмертним не так вже й легко, скажімо, зібратися докупи. Інколи доходило до справжніх воєн поміж тими, хто народився з авендері.

— Як у Сетрена?

— Так. Він був першим. Тому Безсмертні відмовилися з’являтися поміж людей таким ось чином. Не тільки тому, що можуть померти, але й через побоювання, що поділяться на частини, які потім не зуміють поєднати.

— Чи може з такого фрагменту колись вирости новий бог?

— Хтозна.

— Я не дозволю йому цього зробити.

— Хе-хе-хе. В тобі знову говорить вуличний грабіжник. Нахабний і впертий. Знаєш, звідки взялися припливи?

— Ні, але відчуваю, що ти зараз мені все розповіси. Там хтось щось говорить про місяць.

— Так. Ідіоти. Дуже давно не було ані припливів, ані відпливів. Моря й океани стояли нерухомо, лише час від часу їх рвали шторми. І над берегом океану жив один дурник. Мешкав разом із маленькою донькою в хатці, такій як оця. Жили вони зі збирання того, що хвилі викинуть на пісок. Його донька полюбляла море, купалася в ньому щодня. Але одного разу вона вийшла ввечері, щоб поплавати, і не повернулася. Дурень шукав її всю ніч, а потім хтось йому сказав, що дівчинка випливла надто далеко й потонула. Знаєш, що він зробив?

— Заморив усіх нудними історійками?

Явиндер проігнорував уїдливість.

— Заприсягся, що змусить море відійти від її тіла. Увійшов у хвилі по пояс, витягнув кинджал і почав колоти воду. Раз-у-раз. День у день. Місяць у місяць. Рік у рік. Десятиліття в десятиліття. Всі навколо приходили на берег, щоби познущатися з нього, але одного дня на очах переляканих глядачів море відступило, відкривши широкий шельф, на якому спочивав скелет його доньки. Воно відступило перед впертістю людини. Так на світі з’явився перший відплив.

Альтсін звівся на ноги, глянув на ясновидця.

— А мораль?

— Справжня потуга може тебе знищити, але не схилить, якщо ти будеш впертий. Він, той шматочок душі бога, наразі спить. Просинається лише, коли твоєму життю загрожує небезпека, як-от під час поєдинку з бароном чи боїв у місті. Але він робить усе це дедалі легше й швидше. Тож щоразу, коли він намагається зайняти твоє тіло, коли його кинджалом. Опирайся. Уникай небезпеки, тікай, знайди спокійне місце, де тобі не доведеться битися за життя. Інакше одного разу ти можеш прокинутися саме в такому кошмарі, який ти бачив уві сні.

— Ні, — покрутив злодій головою, — ти знаєш, що це нічого не дасть. Ти просто хочеш викинути мене з міста. А вони підуть за мною: той убивця з молу, люди графа і кожен, хто відчуває місію чи покликання битися за цілий світ. Гадаю, що вже немає місця, де я міг би сховатися.

— Я знаю цей погляд, хлопче. В тебе з’явилася чергова дурнувата ідея?

— Дурнувата? Може. Одна зеехійська відьма винна мені послугу. Мешкає далеко звідси й не користується магією, пов’язаною з аспектами наших Безсмертних. Якщо хтось і може мені допомогти вирвати цього сучого сина з моєї голови, то це вона. Ну і, — Альтсін посміхнувся безрадісно, — завдяки цьому я зникну з міста. І це, здається, тобі важить найбільше.

Явиндер розсміявся, а разом із ним розсміялася річка.

— Розумака. Зеехійці, га? Сто Племен? Острів, який навіть північні пірати здалека оминають? Та ти скажений.

— Можливо.

— Що такого ти зробив для тої відьми? Врятував їй життя?

Злодій широко вишкірився. Цього разу щиро.

— Ні, друже. Я вбив її матір.

 

 

 

1 ... 156 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"