Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

Темні брови Ріка поповзли вгору.

– У вашому світі цей метод працює? – зацікавлено спитав він.

– Ще б пак! – запевнила я. – Щоправда, тільки в книгах. І у нього є побічний ефект: коли принцесу підкорено, грізний дракон перетворюється на миле кошенятко. Хочеш провести польові випробування?

– Навіщо? Історія Дракона Нордеса і Ньепи майже така ж, але закінчилася по-іншому. Без хепі-енду, як каже Валері. Завтра, до речі, річниця їхнього союзу. Будуть народні гуляння, феєрверки, безкоштовне морозиво… І весілля Аріни Керейри, я пам’ятаю. Ех, Аню, ну чому для перевороту вони вибрали святковий день? У поліції і без них турбот вистачить…

– Може, тому що дійсно сподіваються на зустріч із Драконом-засновником? – припустила я. – Раптом весілля Аріни – не одруження, а ритуал? Уяви, що її батько вірить у еліксир безсмертя та іншу дурню! Аріну можуть принести в жертву!

Рік кинув книгу на ліжко і підійшов до дзеркала.

– Можуть, – сказав безбарвним тоном, розглядаючи своє відображення. – Це нічого не дасть, але фанатики з усього світу майже щороку сподіваються викликати якщо не Дракона, то хоча б Ньепу. Тому завтрашній день поліція і ненавидить… Ходімо, Аню. Тут усе підчистили. Треба шукати інші шляхи. Що ти хочеш зро… Аню… Це занадто небезпечно!

Я розсміялась і обмотала «обладунки» ковдрою Аріни.

– Не будь принцесою, – прошепотіла, обіймаючи Ріка міцно-міцно. – І не смій зникати без пояснень! Я боялась, що ніколи тебе більше не побачу.

– Про всяк випадок у тебе є шаєр, аліє. – Він обережно притиснув мене до себе, ненавмисно позбавивши кількох пасм волосся.

Стукнути б його добряче! І за шкідництво, і за недоречний жарт, і за надмірну обачність. Але він потягнувся губами до моїх губ і час зупинився. Принаймні для нас…

– Навіщо ти так ризикуєш, Аню? – Тихий голос позбавляв волі, змушував забути про навколишній світ і військових, що чекали за дверима. – Ми обидва нічого не контролюємо… Ні ти, ні я… Чому ти обрала мене?

«Не контролюємо… Тобто моя корона може з’явитися будь-якої миті… Що я роблю? Чому ризикую твоїм життям?!» – металися сумбурні думки.

Розумні думки, та я до них не дослухалася.

Мене переповнювали тепло і ніжність. Незважаючи на перепони, що розділяли нас із Ріком, я відчувала биття його серця. Воно калатало так само швидко, як і моє власне, і ритмічний стукіт діяв заспокійливо. Хотілось продовжити ці миті, нехай я і розуміла, що швидкоплинне щастя перерветься будь-якої секунди.

– Ти справжній, – я вимовила вголос те, про що думала вже не раз. – Найсправжніший з усіх, хто зустрічався мені в Долінеї. У тобі зовсім немає омани. І… Я ж не нав’язуюся, правда? Якщо я тобі не подобаюсь…

Рік не дозволив договорити. Його гаряче дихання обпекло щоку, теплі губи жадібно притислися до моїх губ… Світ закрутивсь, і я повністю віддалася почуттям, щоб…

Щоб почути грубий регіт шаєрона Вікарда, який побачив у нас щось дуже смішне.

– Сьома версія Патріка звучить переконливо, – промовив він, і не думаючи йти геть. – Не сьогодні-завтра Мануель Керейра зникне безслідно, а його наступник стане ідеальним партнером Долінеї. Схоже, ми помилились. Переворот буде не в нашому уряді, а в ластонському. До речі, вас не бентежить, що ви милуєтесь перед камерою? Он, у кутку, – Вікард махнув рукою, – велика, незамаскована і начебто робоча. Чи в Ластонії так прийнято?

Як я могла цього не помітити? Напевно, через близькість Ріка розум тимчасово відмовився працювати. Аж прикро… Поряд – та сама Ластонія, до якої я прагнула всіма силами, а думки течуть зовсім у іншому напрямі.

– Ви потрібні мені, леді. – Шаєрон зірвав з Ріка ковдру і жбурнув на підлогу. – У підвалі є дещо підозріле. Техніки кажуть, що начиння тутешніх копу… компу… комп’ютерів відрізняється від зразка п’ятирічної давності. Будьте люб’язні поглянути, чи дійсно в цих пристроях необхідний додатковий жорсткий диск, не приєднаний до… До чого його приєднують.

– Як не приєднаний? – Я спробувала згадати все, що знала про комп’ютери. – Який у цьому сенс? Може, заводський брак? Скільки таких пристроїв?

– Сімнадцять, – відповів Вікард, посміхаючись. – Малувато від вас користі, леді.

Заявити: «Більше ніж від вас» я не встигла. Далеко внизу пролунав вибух. Замок здригнувся, потягнуло димом, хтось у коридорі прокричав, що сходи обрушились… А наступної миті Рік висадив закладене цеглою вікно і викинув нас із шаєроном у стрімку Далайну.