Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко 📚 - Українською

Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

50
0
07.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З часів неволі. Сосновка-7" автора Левко Григорович Лук'яненко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 138 139 140 ... 165
Перейти на сторінку:
вони всі, мабуть, однаково обладнані…

Дивнич не відповів. Зайшли до кабінету.

— Де ви сядете? — спитав мене.

— Та байдуже, — відповів я і сів на стілець біля столу. Дивнич сів на інший стілець.

— Хто ви і чого приїхали в зону? — питаю його.

— Я старий член НТС (Народно-трудовий союз), був засуджений і довго сидів у концтаборах і добре знаю контингент українських націоналістів. Мене звільнили, і я поселився у Москві. Захотів приїхати в зону і поговорити з українськими націоналістами. Дозволили. Я просив назвати двох чоловік у цьому сьомому таборі, які могли б говорити відверто. Назвали вас і Трохима Шинкарука. Ви можете відмовитися від розмови, і ми зараз розійдемося. Але якщо погодитеся на розмову, то хотів би, щоб розмова була відверта.

— Я готовий розмову почати. Проте попереджую, що можу в будь-який момент без жодного попередження її обірвати, піднятися й піти геть.

— Так, так, ясна річ.

— Вам ЧК дозволило зайти в політичну зону. Це означає, що ви працюєте в ЧК?

— В ЧК не працюю.

— Співпрацюєте з ЧК?

— Давайте до цього підійдемо поступово.

— Тему бесіди зі мною для вас розробили в ЧК?

— Ні, я її обдумував сам.

— Але погоджували з ЧК?

— В загальних контурах.

— Хто ініціятор вашої поїздки сюди?

— Я.

— Кому більше потрібна інформація від мене й Шинкарука: вам чи ЧК?

— Мені.

— Як ви думаєте ділитися інформацією з ЧК?

— Я змушений буду інформувати КДБ про нашу зустріч, але характер інформування залежить від мене.

— Тобто ви її просієте і частину залишите собі, а частину доповісте?

— Так, може бути.

— Ви подасте ту, яка характеризує мене з найбільш антидержавного боку?

— Не обов’язково.

— А якщо нашу розмову записують і ЧК, порівнявши запис з вашою інформацією побачить, що щось важливе ви не сказали, вони запідозрить вас у подвійній грі?

— Думаю, що так не буде.

— Тобто ЧК вам так довіряє, що воно не стане організовувати запис нашої розмови?

— Ви перебільшуєте технічні можливості КДБ.

— Мабуть, інше вас заспокоює: ви нічого з нашої бесіди не приховаєте від ЧК? А може, ви самі з диктофоном, так би мовити, на допомогу власній пам’яті?

Дивнич підхопився зі стільця, простягнув руку до портфеля, кажучи:

— Або візьміть його перевірте, або я винесу його з кабінету.

— Не треба. Хай стоїть. Мене підслуховування не вельми турбує. Воно неприємне і небажане, але не лякає. Поставимо на цьому крапку. Краще скажіть таке: у вас українське прізвище, ви, мабуть, українець, а НТС — це російська шовіністична організація. Вона бореться проти комуністичної влади, але за імперію. Російську імперію вона хоче мати не комуністичною, а християнською з капіталістичною економікою. Тобто це люта антиукраїнська організація, а ви українець, її член?

— Я українець з багатьох поколінь, але десь у глибині сербського походження. Проте не кров вплинула на формування мого політичного світогляду, а мій батько — яскравий офіцер російської імператорської армії. На ньому так чудово сиділа військова уніформа, знаєте, шкіряні портупеї, золоті погони! А з якою гордістю він, бувало, поправляв портупею й наган?! Після більшовицької революції ми жили в Югославії. Я був підліток. Переймаючись батьківською офіцерською гордістю, я прагнув одного: швидше вирости і собі одягти офіцерську уніформу, стати поруч з батьком. На жаль, з плином часу в Югославії батьківські золоті погони все більше висіли в шафі на вішаку, а не на батькових плечах, а уява про офіцерську кар’єру трансформувалася у програму боротьби за звільнення Росії від комуністичної диктатури. Виник Народно-трудовий союз, і я став його активним членом.

— Не сумніваюся, що ви вивчали історію краху династії Романових і зауважили, що більшовики захопили владу якось дуже легко. Думаю, що ви розумієте, що основною силою, що повалила царат, були національно-визвольні сили колоніяльних народів, а більшовики тільки уміло скористалися нагодою. Зрозуміло чому: вони діяли в центрах влади в Петербурзі й Москві — це надзвичайно важливо, а “инородцы” діяли на периферії в різних місцях і, ясна річ, без взаємної координації своїх зусиль. Вам ніколи не доводилося думати над сенсом прагнення української нації до своєї державности?

— Ніколи не сприймав себе за українця, — продовжував Дивнич. — Я вихований був у межах великоросійської культури, переважно політичної, себе сприймав за носія її ідеалів, а іншого просто не сприймав. Я знав про петлюрівщину на Україні, басмачів у Середній Азії та інших сепаратистів. Ці рухи були породжені окремими ображеними інтелігентами, не мали серйозних політичних традицій боротьби і того не заслуговували на серйозну увагу. Ось більшовики з їхніми глобальними ідеями — це серйозно, і того вони взяли владу.

— Мені здавалося, що кожна людина мала б вивчати коріння свого народу, його продовжувати і збагачувати своїм особистим вкладом. Бо ж окрім суспільних структур і державної політики, існує сім’я та духовні цінності побутового, етнічного характеру з глибинними поняттями про добро і зло, про любов до своєї землі, природи і всього того, до чого прив’язана кожна людина тілом і душею. Знаєте, могила батьків прив’язує нас до себе і до землі не тільки крапелькою спільної крови, а прив’язує і до неба, куди у свій час полинуть і наші душі.

— Люди забувають про небо і дбають про земне життя.

— Як ви з Югославії потрапили в Совітський Союз?

— Я посідав одне з провідних місць в керівництві НТС. Мені довіряли повністю. Готувався до переходу на совітську територію для організації підпільних ентеесівських організацій. Коли в 1940 році стало ясно, що Сталін захопить Бессарабію, я з Югославії переїхав у Бессарабію ближче до її східного кордону й поселився там. Совітські війська рушили на захід. Вони перекотилися, так би мовити, через мене й пішли далі в західному напрямку. Я опинився на совітській території, і вже не треба було долати кордон з його складною й хитрою системою охорони. З Бессарабії подався до Москви, зустрівся з потрібними людьми, провів кілька нарад і разом намітили план дій, проте початок війни 22 червня 1941 року все змінив. Замість нашої підпільної боротьби проти комуністів ціла німецька держава рушила свою армію на схід. З одного боку ми раділи — бо ж великий похід проти комуністів, з іншого — це зовсім не те, що ми хотіли.

Гітлер хоче знищити саму російську державу. Становище наших діячів в Югославії повисло в

1 ... 138 139 140 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"