Читати книгу - "Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек"

Я увірвалася до цілительської, грюкнувши дверима так, що на стіні здригнулося дзеркало.

- Що ти зробив, Тукрокс?! - мій голос прозвучав різко, мов удар батога.

Вів’єн, яка сиділа на стільці, злякано підхопилася, а Говард, що перебував у кріслі біля столу, аж втиснувся в нього, наче намагався зникнути.

- Лілана вагітна? - я зробила крок до нього. -  Ти що, зробив, цілитель проклятий?!

Говард застиг, як заєць перед вовком, безуспішно намагаючись знайти слова.

- Я… це… я не думав…

- Не думав?! - моя рука вдарила по столу, і кілька пляшечок з ліками з грюкотом упали на підлогу.

Я повільно вдихнула і на мить відвела погляд убік. Мої думки роїлися: Це не може бути просто випадковістю… Гнів поступався місцем усвідомленню та я згадала слова Смерті. 

«Немовля, створене в певних умовах, наділене генетичною, духовною та магічною чистотою». 

Доля хотіла вбити Ліліану не просто так, вона відчула нове життя у ній, вона відчула ідеальний сосуд, який зможе керувати силами світла, коли Доля загине. 

Я стиснула кулаки так, що суглоби побіліли.

- Ти уявляєш, що накоїв? - мовила холодним тоном та знову перевела погляд на Говарда.- Це не просто помилка. Ти став частиною чогось набагато більшого.

Говард підняв перелякані очі, але я продовжила, тепер уже більш стримано, майже шепотом, від якого стало ще моторошніше:

- Якщо сили світла обрали це дитя… це вже не виправиш. Але якщо Лілана постраждає, хоч би яким був твій намір, я особисто подбаю, щоб тобі довелося відповідати. У цьому житті чи в іншому, я зроблю усе, щоб ти відплатив за скоєне. Ти мене зрозумів?

Говард судомно ковтнув та кивнув.

Я закрила очі та намагалась заспокоїтись. Навіть забула за чим прийшла. Хотілось розірвати його зараз на шматки, але на жаль у мене зовсім інші плани. 

- Зілля зцілення! - мовила до нього та Говард не одразу зрозумів. Я перевела погляд на Вівʼєн, яка досі мовчала та дещо згадала. Наостанок принаймні спробую допомогти колишній подрузі. - Два зілля і швидше, цілителю Тукрокс! 

Він заметушився та через декілька секунд стояло два зілля зцілення, одне з яких я віддала Вівʼєн. 

- Це може допомогти з твоєю… проблемою, - глянула я в районі живота викладачки Леслі.

Її біла накидка сіпнулась та я вже направилась до виходу. 

- Каро, зачекай, - Вів’єн м’яко торкнулася моєї руки, коли ми вже вийшли з цілительської. Її дотик був теплим, але настирливим, ніби вона не збиралася дозволити мені втекти від цієї розмови. Знову відчула від неї знайомий запах кориці. – Нам потрібно поговорити.

- Якщо це про короля країни Ваглес, то… - почала я, але Вів’єн перебила мене своїм фірмовим, водночас спокійним і владним поглядом.

- Це завжди про короля, - її голос був рівний, хоч у ньому й відчувався натяк на втому. - І про тебе. І про нас з тобою.

- Уважно слухаю, - схрестила руки на грудях, підозріло дивлячись на неї. 

Вів’єн зітхнула, ніби вирішувала, з якого боку краще підійти до розмови. Її погляд затримався на моїх очах довше, ніж зазвичай, і я відчула, як щось у мені стислося.

- Король хотів тебе знищити, Каро. Не просто вигнати - засудити і поставити крапку в твоєму житті, - її слова звучали наче вирок, але очі говорили інше. – Це було б легко. У нього є всі підстави: твоя магія, твоє походження, твої… рішення. Творці навколо тебе. Ще й слова Вільяма, який стверджував, що Хаосу потрібна лише ти. І, як сказав Хас, це все ти винна…

Моє серце знову стиснулось. 

- І ти вирішила врятувати мене, бо…? - я нахилила голову, намагаючись не видати своєї тривоги.

- Бо я знаю, що ти не винна. - Вів’єн зробила паузу, обмірковуючи кожне слово. Вона завжди була вправна в цьому. - І тому що ми з ним… ми разом уже десять років з першого мого турніру.

Я втупилася в неї, ніби вперше побачила справжню Вів’єн. То плітки правдиві? Її очі, завжди настільки впевнені й пронизливі, зараз виглядали надто щирими.

- Ти хотіла приховати це? - запитала я, підозріло звузивши очі.

- Від тебе? Звісно ні, - відповіла вона спокійно. - Я ніколи не приховувала. Ти просто не запитувала. Хоча я помічаю, що ти також багато приховуєш та можливо, якби ти цим поділилась, я б змогла допомогти більше.

Це було в її стилі – обертати ситуацію так, щоб правда здавалася логічною, хоч і болючою.

- І ти вирішила допомогти мені лише тому, що ти… його коханка? Наречена? Дівчина? - гіркота в моєму голосі була відчутною навіть для мене.

- Все разом, - зітхнула вона та посміхнулась. - Та знаєш, дієвий аргумент для короля був те, що Майкл його вбʼє за тебе, і знищить все його королівство, - вона зробила крок ближче, і я змушена була опустити руки. Її голос став тихішим, але проникливішим: - Я зробила це тому, що я твоя подруга. І я завжди була на твоєму боці. Але я знала, що ти не зрозумієш цього без пояснень.

Її слова розривали мене навпіл.

- Каро, я не виправдовую свої стосунки з ним. Але ти мусиш знати: усе, що я зробила, я зробила для тебе. І король не зачепить тебе більше.