Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

купецькім оборотї уживали ся такі куснї шкірки в ролї, скажім, паперових грошей. Але новійшими часами теорія шкіряних грошей в науцї знаходить дуже мало довіря. Тут одначе треба розріжнити два роди можливостей — уживаннє замість грошей, як помічний спосіб обміну, цїлих цїнних шкірок, і таких куснїв шкірок конвенціональної цїнности. Остатнї могли уживати ся хиба в дуже тісних кругах обороту: кусень шкірки з стампілею (Hausmarke), прибитою там купцем чи урядником, що видавав такий кусень шкірки як еквівалент її вартости, мав значіннє вексля, і міг мати вартість в тім крузї, де був звістний видавець і його виплачальність. Цїлі шкірки мали необмежену сферу для своєї ціркуляції й мусїли при загальній бідности металю в ті часи дуже широко уживати ся в поміч грошам при всяких оборотах. Але чи мали вони, чи декотрі з них монетарну вартість, так щоб куна значила шкірку куницї, а вівериця — шкірку білки? Я-б уважав і се досить можливим, хоч відносини між такими шкірками і металєм мусїли-б значно вагати ся, отже й саме монетарне означеннє для шкірок могло-б мати лише приблизне значіннє. Трудність також і в тім, що в наших джерелах якихось виразнїйших вказівок на таке значіннє „куни” і „віверицї” майже нема 59), і наше головне джерело для монетної системи — Руська Правда нїчим не зраджує, аби рахувала на що иньше окрім срібла 60).

Примітки

1) Т. І гл. 4.

2) Лїтературу див. в прим. 27.

3) 1 Новг. c. 200. Серґєєвіч (Древности III c. 169) дав иньше толкованнє: не брати худоби, але се зовсїм неправдоподібно; де б було таке військо щоб не рушало худоби.

4) Іпат. c. 296.

5) Іпат. c. 343.

6) Слово VI.

7) Виразну згадку про голод маємо в перших роках князювання Сьвятополка, коли до княжих усобиць і половецьких спустошень прилучили ся шкоди від сарани, що появляла ся 1094, 1095 і 1103 р. (потім маємо про неї звістку під 1195 р), окрім того згадуєть ся неврожай 1193 р. (жито не родило ся — Іпат с 454). Під 1230 р. новгородський лїтописець, оповідаючи про тяжкий голод, каже „се же горе бысть не въ нашей земли во одиной, нъ по всей области РусьтЂй, кромЂ Кыєва одиного” (c. 239), треба розуміти мабуть — взагалї України, котрої показчиком для новгородських країв був київський торг.

8) Про доводи, які пробував зібрати Ключевский на доказ сильного відливу людности на північ, див. c. 151.

9) Нпр. наведений вище епізод із чудес Бориса і Глїба, або згадки Р. Правди про безправну продажу закупа в неволю.

10) Кар. 47.

11) Kap. 54 56, 65.

12) Див. вище, гл, III.

13) Іпат. c. 239.

14) Іпат. c. 338: тут не може бути сумнїву, що йде мова про 700 княжих невільників, бо лїтопись виразно каже, що заберали тільки княже майно, а самі Путивльцї добровільно піддали ся Ізяславу.

15) Фундаційна грамота Ростислава в Христоматії В.-Буданова 1 c. 246

16) Р. Правда Кар. 11, 43.

17) Іпат. c. 235, 236.

18) Кар. 121.

19) Кар. 12.

20) Про се ширше в т. V гл. 6, в звязку з оглядом торговлї XIV-XVI вв.

21) Іпат. c. 284, 338, 595.

22) Така кара платила ся за найбільш тяжкі випадки знищення рухомого майна: убийство чужого холопа без вини, зарізану чужу худобу „пакощами”.

23) Кар. 83-84.

24) Нїяк не можна згодити ся з поглядом Рожкова, що Р. Правда не знає „свободнаго гражданскаго оборота съ землей” — а се у нього вказує на те, що „семья не имЂла правъ собственности на землю, а обладала лишь правомъ пользованія”, і знаки власности Р. Правди він толкує, як знаки „временно-занимаемыхъ земельныхъ участковъ” (Обзоръ I с. 33). Він сам припускає, що уже з Х віка почавши творить ся землеволодїннє княже, боярське і монастирське з понятєм близьким до власности (c. 34). Р. Правда, як кодекс передо всїм привілєґіованих верств, не могла в такім разї не знати земельної власности — в значінню далеко більшім в кождім разї від простого права користування.

25) Істнованнє власности у сїльських громад недавно заперечував рішучо Серґєєвіч (Древности III c. 25 і далї). Се справедливо, коли говорити про земельну власність в значінню нпр. сучасної великоруської „общини”, але з сього ще не виходить, щоб громада сїльська зовсїм не мала нїяких прав до землї, de jure чи de facto (див. мою рецензію в XXXIX т. Записок)

26) Іпат. c. 111.

27) Іпат. c. 338, 595.

28) Ключевскій 336. Рожковъ l c. c 75

29) Анальоґічні цїни маєтностей з Угорської Руси див. в т. II с. 495-6.

30) Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ c. 32, 77, Патерикъ с. 169-170, Лавр. с. 208.

31) Сказаниє про будову церкви св. Георгія у Закревского Описаніє Кіева І c. 264-5.

32) Цїкаво порівняти се таксою закупницької плати — див. вище c. 338.

33) Kap. 69.

34) Кар. 69.

35) Христоматія В.-Буданова І c. 100-1.

36) Кар. 44-5.

37) Кар. 68.

38) Див. т. І c. 269,

39) О скільки кредитові операції були розвинені в більших центрах дають зрозуміти звістки про Новгород: розграбляючи майно посадника Дмитра, люде забирають у нього векслї (дъщкы) на величезні суми — „а бяше на нихь бе-щисла”. Очевидно, такі великі кредитові операції вели ся й по иньших більших торговельних містах.

40) Т. II c. 118.

41) Р. Правда 48.

42) „Зайдуть ли куны до того же году, то дадять єму куны в треті, а мЂсячныи рЂзы погренути”. Давнїйше толковано, що при довших позичках рахував ся процент від третин року. Уважаю правдоподібнїйшим новійше толкованнє, що „в треті” значить від двох частин третю, то значить 50% (пор. Ключевского Курсъ І c. 301 й ин.).

43) Кар. 66 ”аже ємлеть куны въ рЂзъ въ треть — аже кто възметь два рЂзу, то єму взяти истоє, пакы ли възметь третій рЂзъ, то истого єму не взяти”. Давнїйше толкованнє, яке й я ириймав — що третинні проценти не можна брати при довших позичках; з того здогадували ся, що той третинний процент був більший як