Читати книгу - "Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш"

Поправляю свою білу блузу і глибше вдихаю. Переживаю просто жах. Дядько Маї чекає мене через п'ятнадцять хвилин на співбесіду, а я зупинилася біля величезної скляної будівлі й чекаю, поки перестануть тремтіти коліна.

Знаю, що Мая замовила за мене кілька слів. Але при цьому попередила, що Беспалов — серйозний дядько. І я маю показати себе з найкращого боку.

І найголовніше, я маю отримати цю роботу. Інакше про переїзд доведеться забути на довгий час. Я вранці прошерстила сайт з квартирами. Подивилася найскромніші квартири. Мені й на кімнату бабусі поки що не вистачить. Не те, що на повноцінну квартиру, хоч із якимось терпимим ремонтом.

Тряхнувши головою, змушую себе почати переставляти ноги до входу в будівлю. Давай, Соня, у тебе все вийде. Тримайте хвіст пістолетом.

- Доброго дня, - мило посміхаюся дівчині, яка сидить у приймальні Дмитра Сергійовича Беспалова. Саме так звати мого, можливо, майбутнього боса.

Мая говорила щось про особистого помічника, отже, обов'язки секретаря туди не входять? Якщо дівчина в приймальні вже є.

- Доброго дня, вам призначено? – Дівчина підіймає на мене погляд, кілька секунд розглядає. Здається, відверто дивується, що я тут забула.

- Так, Соня Бєлова, мені призначено співбесіду на чотири.

Голос знову тремтить від хвилювання. Ще й секретарка Беспалова знову мене розглядає. Що зі мною не так? Одягнена я пристойно. Розмовляю без матюків. Слина на всі боки не летить. Що їй не подобається?

- Хвилинку, - мені здається чи вона вимовляє це з прицмокуванням?

Я продовжую стояти. Вона підіймає слухавку телефону, натискає кнопку.

- Дмитре Сергійовичу, до вас Бєлова на співбесіду. Їй на чотири призначено.

Я ж продовжую на неї дивитися. Впритул. Вона мені тепер також не подобається.

- Дмитро Сергійович на вас чекає, - вказує мені рукою на двері.

- Дякую, - буркаю у відповідь. Перед тим як стиснути ручку дверей і смикнути її вниз, я роблю глибокий вдих. Давай, Соня, у тебе все вийде. Не будь боягузливим зайцем.

Стискаю ручку, тягну вниз.

- Доброго дня, - вимовляю тихо, заходжу до кабінету. За столом сидить чоловік, я б не дала йому більше ніж сорок. У білій сорочці та чорному костюмі з краваткою. Вродливий. Мені здається, що таких на обкладинки журналом фотографують. Вартий заздрості парубок та бізнесмен. Налітаємо, стаємо в чергу.

- Доброго дня, Соня, проходьте, - Дмитро Сергійович показує мені на крісло.

Я змушую себе переставляти ноги. Нервую жахливо.

- Мая мені трохи про вас розповіла, отже, працювати зможете після трьох годин?

Сідаю на край крісла. Згідно киваю.

- Так, одразу після пар. Але ви нічого такого не подумайте, я відповідальна. Я швидко все вловлюю. Буду дуже серйозно ставитись до роботи.

Починаю тараторити від нервів. Пальці стискаю у кулаки. Ну, будь ласка, мені дуже потрібно. Я розумію, що йому помічниця, швидше за все, потрібна на цілий робочий день. Інакше хто розгрібатиме всі справи з самого ранку? Але я ще маю надію на те, що він ще нікого собі не знайшов. І зараз може взяти мене тільки виходячи з того, що справ навалилася купа, і їх потрібно розгрібати.

- Соня, - вимовляє серйозно моє ім'я, і я вся напружуюся, - проблема ще в тому, що мені потрібна помічниця у поїздках. А це щонайменше три дні. Тут не вдасться приїхати після пари.

- Як часто будуть подібні поїздки? - Я зараз готова пообіцяти все, що завгодно, але треба підходити з розумом. Якщо двічі на місяць, я готова пропустити пари.

– У середньому три поїздки.

- Я згодна! Я зможу відпроситись в інституті.

Відразу випалюю у відповідь. Беспалов окидає мене поглядом. Хмуриться. Про щось думає.

Начебто збирається щось сказати, але його телефон на столі оживає та починає вібрувати. Кинувши погляд на екран телефону, Дмитро Сергійович приймає виклик.

- Міша, я вже майже закінчив. Зайди поки що до мене.

Від імені, яке вимовляє Беспалов, я витягуюсь як струна. Напружуюсь. Мало скільки Михайлів у цьому місті. Які шанси, що мені може настільки не пощастити?

У цей момент я навіть не розуміла, наскільки доля може бути жорстокою. Чую, як відчиняються двері до кабінету. Я автоматично оглядаюсь і застигаю в повному шоку. Та ну… бути не може. Мої очі розширюються від цілковитого шоку, бо до кабінету Беспалова заходить Ведмідь.