Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

Навіть після всього сказаного проблема, що принаймні деякі люди вважають себе розумними, якщо насправді це зовсім не так, нікуди не зникає. Усі ми потрапляли в пастку на якійсь вечірці чи за вечерею, коли найменш поінформована людина бере слово, не сумніваючись у власних знаннях, і впевнено читає лекцію, сповнену помилок і дезінформації. Вам не здається: люди справді активно й самовпевнено висловлюються на теми, про які дуже мало знають, і наука нарешті розгадала причини такої поведінки.

Такий феномен називається ефектом Даннінґа—Крюґера на честь Девіда Даннінґа та Джастіна Крюґера — психологів, які працювали в Корнелльському університеті й описали це явище в знаковому дослідженні 1999 року. Загалом ефект Даннінґа—Крюґера можна описати так: що людина обмеженіша, то впевненіша в тому, що не тупа. Даннінґ і Крюґер тактовно називають таких людей некомпетентними та некваліфікованими. Але це не змінює основний результат дослідження: «Вони (тобто ті люди) роблять помилкові висновки й ухвалюють невдалі рішення, але їхня некомпетентність не дозволяє цього усвідомити».[14]

Задля справедливості варто сказати, що всі ми схильні себе переоцінювати. Спитайте людей, як вони оцінюють власні навички в певних сферах, і ви зіткнетеся з «ефектом вище середнього», коли всі думають, що вони... десь вище середнього. Як сухо зауважують Даннінґ і Крюґер, «такий результат кидає виклик описовій статистиці». Утім, ця людська схильність настільки всім знайома, що гуморист Ґаррісон Кейллор у своєму радіошоу «Компаньйони» створив ціле містечко, присвячене такому ефекту — уявне місто Лейк-Вобеґон, де «всі діти вище середнього».

Даннінґ пояснив, що всі ми себе переоцінюємо, але найменш компетентні роблять це частіше.

Ціла серія досліджень, здійснених мною та іншими, підтверджує, що люди зі слабким набором пізнавальних, технічних чи соціальних навичок схильні сильно переоцінювати власну вправність та ефективність — неважливо, ідеться про граматику, емоційний інтелект, логічне мислення, контроль вогнепальної зброї, ведення дебатів чи фінансові знання. Студенти, які отримують «задовільно» чи «незадовільно», схильні думати, що їхні зусилля варті значно вищих оцінок. Слабкі шахісти, гравці у бридж, інтерни та літні люди, що подаються на відновлення водійських прав, теж сильно переоцінюють власну компетентність.[15]

Студенти, які готуються до іспитів, літні люди, що намагаються відстояти власну самостійність, та інтерни, які думають про подальшу кар’єру, будуть радше оптимістами, аніж недооцінюватимуть себе. У всіх сферах, окрім спортивних змагань, де некомпетентність наочна та незаперечна, людям властиво уникати зізнання, що їм щось не вдається.

Проте, виявляється, що точніша причина того, чому некваліфіковані та некомпетентні люди значно більше переоцінюють власні здібності, полягає в тому, що їм бракує навички, яка називається метакогніцією. Це здатність зрозуміти, що тобі щось не вдається, відступити, поглянути на власну роботу й усвідомити, що ти помиляєшся. Професійні співаки знають, коли сфальшивили, досвідчені режисери — коли сцена у виставі не виходить, управні маркетологи розуміють, коли кампанія зазнає невдачі. Їхні менш компетентні колеги цього не вміють. Вони думають, що їм усе вдається.

Якщо змусити некомпетентних людей працювати з фахівцями, така робота, імовірно, призведе до нікчемних результатів. Брак метакогніції призводить до порочної пастки, коли люди, які не надто знаються на певній темі, не розуміють меж своєї компетентності, говорячи з професіоналами. Це все спричиняє суперечки, але нездатні до логічної аргументації люди не можуть усвідомити, що їхні докази нелогічні. Коротко кажучи, фахівець дратується, а звичайна людина ображається. Обидва розходяться розгніваними.

Ще більш виснажує те, що таких людей, які, сумніваючись, просто говорять щось навмання, неможливо навчити. Даннінґ назвав дослідження, здійснене в Корнелльському університеті, «менш яскравою версією сценки Джиммі Кіммеля». Воно підтвердило думку коміка: той факт, що люди поняття не мають, про що говорять, не спиняє їх від висловлення своїх думок.

У нашій роботі ми питаємо респондентів, чи вони знайомі з деякими технічними концепціями з галузей фізики, біології, політики та географії. Певна кількість людей стверджує, що знайома з термінами на зразок відцентрової сили чи фотона. Але цікаво, що вони також заявляють, ніби знайомі з абсолютно вигаданими концепціями на зразок тарілок параллаксу, ультраліпідів та коларіну. В одному з досліджень майже 90 відсотків респондентів заявили, що дещо знають принаймні про одну з дев’яти вигаданих концепцій.

Гірше того: «що більш підкованими респонденти вважали себе загалом у темі, то більшу обізнаність із безглуздими термінами з цієї теми демонстрували». Це призводить до того, що з такими некваліфікованими особами важко сперечатися, тому що як порівняти з фахівцями, «вони менш здатні розпізнати компетентність».

Інакше кажучи, найбільш некомпетентні люди найменш схильні усвідомлювати власні помилки й розпізнавати, коли інші мають рацію; водночас такі особи найбільш схильні прикидатися розумними й найменш здатні чогось навчитися.

Даннінґ і Крюґер мають кілька пояснень цієї проблеми. Загалом людям не подобається ображати інших, і в деяких установах чи організаціях колеги та навіть керівники неохоче виправляють некомпетентних працівників. Деякі сфери на зразок писання чи мовлення неможливо оцінити відразу. У бейсболі після певної кількості ударів ви все-таки муситимете визнати, що гравець із вас не дуже, але граматику та синтаксис можна калічити щодня, навіть не усвідомлюючи, наскільки погано ви розмовляєте.

Проблема з найменш компетентними в тому, що ці особи унеможливлюють дискусії між фахівцями та обивателями, але ми ж не можемо нічого вдіяти з основною рисою людської природи. Проте не всі некомпетентні. І практично ніхто не є некомпетентним у всьому. Яких помилок припускаються люди з гнучкішим мисленням, намагаючись зрозуміти складні питання? Звичайні люди стикаються з перешкодами та упередженнями, які властиві й фахівцям.

Підтверджувальне упередження: бо ви вже це знали

Підтверджувальне упередження — це найпопулярніша та, мабуть, найбільш дратівна перешкода на шляху до продуктивної розмови не тільки між фахівцями та обивателями. Цей термін означає схильність шукати інформацію, яка підтверджує те, що нам уже відомо, і брати до уваги факти, що лише посилюють пояснення, яких ми й так дотримуємося, ігноруючи дані, які суперечать тому, що ми вважаємо істиною. Усі ми так робимо, і можете бути певні, що й ви, і я, і кожен, хто колись із кимось про щось сперечався, неймовірно дратував цим інших.

Наприклад, якщо ми вважаємо, що шульги — злі (власне, звідси походить слово sinister),[16] будь-який убивця-шульга доводитиме правильність такої думки. Ці історії нам увесь час траплятимуться в новинах, бо ми самі вирішили звертати на них увагу. Жодні дані про те, наскільки більше убивць, що добре володіють правою рукою, не переконають нас у зворотному. Кожен убивця-шульга — доказ, протилежний випадок — виняток. Так само, якщо ви колись чули,