Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"

- Але про тебе теж можна було дбати, - зі щирим співпереживанням зауважив Ітан, і я відчула, як моє замерзле серце здригнулося.

Ні-ні, не знаю як чоловік це робить, але я не поведуся на його промови! Думати треба було раніше. До Моллі, до переписаної квартири, до…

Я різко повернулася до Ентоні:

- Все готово?

Він дивно поглянув на мене, кивнув і по столу присунув до Ітана папери.

- Ось тут і тут, - він показав на два вільні місця на папері й поклав поруч ручку. Остання викликала в Ітана легке збентеження, але незабаром на документах з'явився підпис. Я подивилася на нього здивовано. Начебто все правильно, але манера написання чоловіка раптом здалася мені дивною. Чи більш впевненою.

- Славно, інші документи будуть готові... хмм, - Ентоні подивився на екран смартфона, задумливо поводив пальцем над календарем, а потім обернувся до мене: - Давай я скажу тобі дату за пів години?

- Добре, - я піднялася з місця і повернулася до Ітана: - Я подзвоню тобі, як тільки мені стане відома дата. Ходімо, я проведу.

Він мовчки підвівся, знову здивувавши вивіреністю рухів, і пішов за мною. Ентоні залишився чаклувати над паперами.

– Обережно! - пролунав крик звідкись зверху, щойно ми вийшли в приміщення "опен-спейс", де працювали менеджери з продажу та відділ підтримки клієнтів.

Я навіть не зрозуміла, що сталося, коли мене смикнули убік. Влетіла в тіло Ітана, який ще й обійняв мене за талію, крокуючи назад і повертаючись, ніби ладен був відбити напад. Тієї ж секунди пролунав гуркіт і звук падіння чогось важкого, а після цього в офісі встановилася абсолютна тиша. Оговтавшись, я трохи відсторонилася від чоловіка і розглянула гіпсокартонний квадрат, що впав зі стелі, а над ним з отвору звисали дроти. Сисадмін і двоє робочих перелякано вирячилися на мене.

- Вибачте, Олівіє! - вигукнув один із них. - Ми просто хотіли трохи звільнити…

- Звільняйте обережніше, - буркнула я, відходячи від Ітана і поправляючи блузку. Після цього рушила вперед, ніби нічого не сталося. Всередині вібрував запізнілий страх, віддаючись стукотом у вухах.

- Ти не поранилася? - спитав Ітан, крокуючи поряд. Цього разу він йшов ближче, ніби підозрював, що підступна стеля знову може на мене накинутися.

- Все гаразд, - відмахнулася, не бажаючи визнавати, що злякалася. - Дякую.

Ми вийшли до ліфта, я натиснула кнопку виклику та обернулася до Ітана:

- І дякую, що прийшов. Я приємно вражена. Чесно сказати, не очікувала, що ми зможемо так спокійно все вирішити. Я дотримаюсь свого слова і…

– Не варто, – перебив чоловік. - Мені шкода, що так склалося. Напевно, треба зробити певні висновки. Але забезпечувати мене не потрібно, я зможу впоратися сам.

Пікнув ліфт, наче мікрохвильова піч, готова потішити розігрітою стравою. Але зараз цей звук здався надто дратівливим. Ітан ступив у кабіну і розвернувся до мене, наче боявся відпустити погляд, а я не знала, що йому сказати. Через кілька секунд зрозуміла, що він не натискає кнопку і зробила це сама, видихнувши на прощання:

- До зустрічі, Ітане.

- До зустрічі, Олівіє, - луною відгукнувся чоловік. Двері зачинилися, а я ще кілька хвилин дивилася на своє криве відображення у відполірованому металі. Коли нарешті обернулася, то здригнулася, опинившись під прицілом трьох пар жіночих зацікавлених очей. Інші працівники зиркали на мене не так відкрито.

- Ви зараз виглядали як герої тієї мелодрами, - заявила Лола, перекотивши цукерку за протилежну щоку. - Аж серденько защемило!

- Може, він усе усвідомив і вирішив виправитися? - замріяно видихнула Емма, закотивши очі так, ніби збиралася зомліти.

- А як він спритно тебе висмикнув з-під панелі, що впала! - захоплювалася Лола. Адміністраторка Еріка просто дивилася на мене в очікуванні подробиць. Я спохмурніла:

- Так, всі за роботу! Моє життя обговорюватимете на обіді, а зараз по місцях! Особисто перевірю, чим ви займалися у першій половині дня!

Еріка шмигнула за стійку адміністратора, а решта дівчат розбіглася по офісу. Я перевела подих і теж вирушила до свого кабінету, хоч розуміла, що налаштуватися на звіт зараз буде дуже складно.

Ентоні прийшов не за пів години й не за годину, а майже за три. Але мені якраз вдалося з головою поринути у таблиці та графіки, крім того, постійно заходили керівники відділів, і я взагалі майже забула про адвоката. Зателефонувати Ітану змогла лише ближче до вечора. Набирала номер із якимось дивним передчуттям. Навіть зачинила двері на ключ і підійшла до вікна, поглядом вишукуючи вікна затишної однокімнатної квартири.

- Слухаю, - тон, яким відповів чоловік мені одразу не сподобався.

- Вибач, що так довго, Ітане. Я дізналася про дату, коли ти можеш підійти для підписання інших документів.

Гнітюча пауза не обіцяла нічого хорошого, я зрозуміла це відразу ж, і вже незабаром почула:

- А чи не забагато ти хочеш, Лів? Я ще мушу сам приходити до тебе, щоб ти мене обібрала?

Від цієї заяви я так здивувалася, що застигла з відкритим ротом, не знаючи що сказати. Я розраховувала на зовсім іншу розмову.