Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

— Десь я вже чув це дивне прізвище, — тихо пробубонів полісмен, після чого на комп'ютері ввів прізвище, де була вся база даних людей країни. Прізвище миттєво висвітилася на моніторі, а також прикріплений файл, що був підписаний: «Шизофренік, підривник-самогубець».

Полісмени частенько свої протоколи підписували ключовими слова, щоб відразу була зрозуміла суть справи, і яким було здивування чоловіка – виявити свій власний протокол двадцятирічної давності. На той час це було його перша серйозна справа, і ось він зіткнувся тепер з донькою того самого шизофреніка, що і двадцять років тому.

— Потрібно було санітарів викликати, — тихо прокоментував чоловік, розуміючи, що виголошену промову, вже точно не можна записувати до протоколу. Засміють же.

Яна спостерігала, як очі полісмена бігають по монітору комп'ютера, а коли він глянув на неї, дівчина вже все зрозуміла. Вона вже бачила подібні погляди: так дивилися на її батька.

— Я знаю, це звучить як маячня божевільного. Але я не божевільна!

— Ні-ні, що ти, люба, я вірю тобі, — ласкаво сказав чоловік.

— Перевірте по своїй базі, я була не одна. Мій хлопець Олександр Хоменко корінний киянин, дата народження сьоме травня тисячу дев’ятсот дев’яностого року народження, проживає за адресою проспект Заболотного «сімдесят шість а»...

— Такої людини не існує, — перервав тріаду Яни, Владислав.

Він доволі довгий вік займався запечатуванням різних істот, що брали людську подобу для полювання, яка могла розтягнутися на рік, а то і більше. Вони повністю жили людським життям, вичікуючи потрібний момент, щоб проковтнути людську душу,  тим самим поповнити свої резервуари життєвої сили. Найцікавішим фактом було те, що люди навколо ніколи не пам'ятали зовнішності істоти, оскільки ті повністю стирали саму навіть згадку про них, не кажучи вже про спогади.

Владислав ніколи не міг визначити, хто перед ним стоїть: справжня людина або ж подібна йому нечесть, що використовували магію мімікрії другої стадії. Лише в моментах повного розкриття своєї сутності, він міг їх запечатати. Йому через те й потрібна була підвіска не лише для запобігання звільнення наймогутнішого клинка. Яна і не здогадувалась про справжнісіньку силу яку в собі таїла проклята родинна прикраса.

— І справді не існує, — тихо пробубонів полісмен, після чого закінчив пошук в базі даних.

— Моя дівчина, — почав було Владислав, — вирішила трохи розслабитися – самі розумієте робота асистента патологоанатома не з легких, стрес і таке інше. Ось і трохи переборщила з емоціями. Ну знаєте як воно буває, парочки завжди сваряться миряться, ні більше, ні менше, — він знизав сухо плечима, мовляв, з ким не буває.

— А я взагалі просто повз проходив, — тихо вимовив лісовий дух, тримаючи в руці недавно розпечатаний льодяник. — Ось мої документи, — пак дістав з внутрішньої сторони кишені куртки, паспорт демонструючи його полісмену. — Сильвестр Гольшанський, студент національного авіаційного університету, став випадковим свідком.

— О, а ти о це часом не нащадок князя Міндовга Гольшанського?

— Я не досліджував свій родовід.

— А варто було б синку, в наш час молодь зовсім не цікавиться своєю  історією ц-ц-ц… Так, ви, молодий пане Гольшанський, можете йти, я вас не затримую. А от з вашою супутницею, пане Роріксон, я хотів би дещо поговорити.

— Мені не завадять кілька годин в камері. Кодекс України про адміністративні правопорушення, стаття сто сімдесят три: «дрібне хуліганство», — чітко вимовила Яна протягнувши руки для наручників. — Я порушила закон, маю нести відповідальність. Випишіть мені навіть адміністративний штраф. Готова повністю відповісти за свої дії.

Левіній здавалося, що все навколо не справжнє, що це все якась зйомка фільму, і зараз ось-ось із-за рогу вискочить хтось і скаже: знято або розіграш. На превеликий жаль Яни, це була справжня реальність, де з'явився не зрозумій звідки незнайомець з магічним списом в руках стерши межі її реальності, відкривши іншу сторону потаємного світу, в який було занадто складно повірити при здоровому глузді.

Обставини, що складись, було важко повірити, переварити, прийняти. Та одне вона точно знала, лишатися із Владиславом, який знав хто вона і чим займається небезпечно. В середині все переверталось, а невеличке чорне пасмо, котре звилось на її світлому волосі на передодні, було щирим доказом, що навколо все було не таке, як вона собі уявляла. Чи не вперше, Яна подумала, що казки тітки, могли бути зовсім не казками.

Левіна не готова була залишатись на одинці з незрозумілим монстром навіть якщо періодом він приймав вигляд молодого хлопця-студента та з його таємничим супутником. Здоровий глузд підказував, що камера була безпечнішим зараз місцем, навіть якщо це погано вплине на особисту справу.

— Люба, ти чого. За таке не арештовують. Нам варто повернутись додому, — на останньому слові Владислав зробив наголос.

Роріксону було ніяково знаходитись в дільниці під прицілом декількох камер і в оточені людей. Від нетерпіння володіти прикрасою його людська частина серця шалено стукала, ганяючи кров. Владислав не розраховував на такий розклад ситуації. Розв’язуючи дівчисько, він гадав, що своїм поясненням зможе переконати її добровільно віддати підвіску і на цьому розпрощатись. Роріксон аж ніяк не очікував, що його вдарять власним шоломом, так легко і так зненацька, що він ледве не втратив рівновагу на превеликий сором.

Буквально кожнісіньку ніч Владислав долав перевертнів, гонів, гнівних відьом, кельпі та решту істот – і ось простій земній дівчині вдалось вловити момент, коли він вразливий. Оскаженілий Владислав, ледь втримав себе, щоб буквально не нашкодити їй, проблемою були виключно перехожі, котрі викликали поліцію, гадаючи, що це справжнісінький напад.