Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

Оля

Всю неділю я провела сама у кімнати. Дівчата разом зі своїми бойфрендами пішли гуляти, пропонували мені, а що я буду дивитися як дві пари воркують між собою. Постійно всі почали кричати про кохання. Всі з парами, а я сама, я не хвилююся за це мені лише дев’ятнадцять, то ж я не прагну одразу заміж, але ж я дівчинка також хочу компліментів, подарунків, уваги.

 Хоча увага завжди присутня просто той хто її проявляє не викликає у мені ніяких емоцій і це не лише мова про Михайла. Влітку з однокласником ходила гуляти і що – теж нічого. А хочеться, щоб лише при одному погляді тебе ніби струмом пробивало. Я не зациклена на питані свого особистого життя, але таке відчуття ніби всі змовилися і мені самій цього захотілося. Спробувати нові емоції. Чесно я ж ніколи не закохувалась. У всіх там перше кохання у шістнадцять і вище, а моє мене ще не зустріло.

Я вчинила не гарно по відношенню до Михайла я його використала у своїх цілях, щоб щось провірити. А але, що? Якщо глянути з іншої сторони, то хлопець з’явився у не потрібному місці у не потрібний час, сам нав’язався, я не вимагала та не кликала його, то ж великого відчуття провини я не відчуваю.

Напевне я егоїстка, але ні чому я маю відповідати за те чого сама не просила, хлопець сам зробив перший крок я його прийняла, а потім одразу пояснила, так признаю вийшло грубувато, але по-іншому я не можу я така. Яка вже є.

- Ви, не бачили мою туш? – кричить на всю кімнату Ілона.

Сьогодні перший день осені. Початок навчання. Другий курс, всі з самого ранку наводять марафет, речі у прямому сенсі слова літають по кімнаті. Ще вчора ми провели тут генеральне прибирання, а сьогодні ніби ураган пронісся.

- Я не бачила – подає голос Катя, яка завершила фарбуватися.

Тепер моя черга стіл у нас один, тож все у межах живої черги. Кожна з нас приходить розкладає свої речі та сідає перед дзеркалом, поки інша сушить та вкладає волосся, третя вдягається і все по колу. Кіпіш такий, що навіть поснідати нормально не встигаємо. Дівчата там  собі робили бутерброди  та чай, а я навіть цього не захотіла, згризла одне яблуко і все. Поїм в столові, а поки потрібно  зібратися, але як це зробити.

- Дівчата, що за страч ? – гарчу роздратовано, коли сідаю остання після них за стіл, я вже встигла висушити та вкласти волосся.

- Олю, не бурчи – говорить Ілона.

-  Приберемо, як прийдемо – це вже Катя.

- Ну супер, те що тут ні речей немає куди покласти, нічого знайти, то це норм для вас?

Дівчата ігнорують мене продовжують далі збиратися, а я заледве знаходжу місце щоб викласти свої речі.  Я не скажу, що я прямо «велика чистюля» у мене в самої таке частенько буває і я сприймаю це нормально, але не зараз.

Голова болить,  я не виспалась, у ванні черга була як завжди кілометрова, навіть там встигла посваритися з однією дівчиною, бачте без черги хотіла пройти, поспішає вона, а ми ніби ні, стали так для краси постояти. Ось я й не витримала на гримала на неї.

Першою покидає кімнату Катя, після неї хвилин через десять Ілона. А я як завжди човгаюся на місці. Зачіска є, макіяж також, лишилося обрати , що вдягти, вчора хотіла вдягти сукню. Свято як не як та, яке в Чорта свято. Сукня відпадає. Дістаю чорні модні джинси, які купляла разом з мамою перед відїздом у місцевому магазині та біла футболка, з собою беру ще й шкірянку – виходить досить стильно та гарно. Який настрій, такий одяг, я маю на увазі колір. Сьогодні я зла та агресивна, то ж краще мене не торкатися поки що.

З гуртожитка не виходжу, а вилітаю, зазвичай ходжу пішки тут не далеко дві зупинки метро, але зараз прямую до метро. Тут також людно, всі штовхаються, кричать, ніби показилися.

Як тільки виходжу – видихаю. Свіже повітря після дощу, приємно охолоджує шкіру. Від транспорту до центрального входу, де в мене сьогодні будуть пари йти хвилини три.

Біля входу у корпус мене чекає вже Таїсія – моя подруга та одногрупниця.

- Запізнюєшся, запізнюєшся, Литвин.

- Не треба мені тут, ще чотири хвилини.

- Не встигла прийти, а вже бурчиш. Ну привіт, подруго – обіймає

- І тобі – відповідаю на її обійми – З ось цього треба було і починати.

- Як я скучила ти не уявляєш!

- Я теж! – хоч ми і списувалися та телефонували одна одній, але мені було цього замало – Розказую, як відпочила? Бачу засмагла ти на славу, не те що я – Оглядаю подругу, вона сама русява, а шкіра гарного рівномірного  темного шоколаду кольору. Красуня з зеленими очима.

- Ох, відпочивала, то добре, але батьки зі своїм контролем втомили. Ще й брат їх підтримує, а сам з’їхав як тільки вісімнадцять стукнуло. А ти, що розкажеш цікавого мені? – підіймаємося з подругою до потрібної аудиторії на четвертому поверсі я її паралельно розповідаю, як пройшло моє літо.

 Тая з заможної сім’ї. Її батько власник інвестиційної компанії, мати домогосподарка та ще вона має двух братів старшого та молодшого. Не дивлячись на те, що Тая у порівняні зі мною має вищий статус, нам це не заважає добре спілкуватися та дружити. З першого дня як тільки ми познайомилися між нами утворився контакт. Хоча спочатку я на неї на бурчала, бо ми з нею випадково зіштовхнулася та вдарилися одна об одну лобами, я ще тоді довго з синцем ходила. Зате тепер коли згадуємо, то сміємося.

- Тому якось так, говорю нічого цікавого. На Балі не була, за те на річці не чим не гірше, та сама водичка, сонечко, комарі.

- А у нас не було комарів, зате ящірок повно.

- Оу, то так ще більш цікаво. Тебе випадково того… не вкусила ?

- Ні, ти що.

- А я то думаю, мо ти тепер ядовита – сміюся.

- Не хвилюйся, мені твій яд не передається – Тая теж вміє вкусити. Наші жарти, розуміємо тільки ми.

До аудиторії доходимо саме вчасно, але викладача ще немає. Всі розкидались по купка, щось весело обговорюють. Бачу Мишка вітаюся з ним та іншими одногрупниками, але хлопець шарахкається від мене так, що навіть відходить по далі.

- Що це Гаврилюк так на тебе глянув, ніби смерть свою побачив ? – запитує Таїсія.