Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"

Холодна вода Босфору покривала їхні тіла, хвилі води, ніби глушили Айгюль і лише через кілька секунд дівчина розплющила очі, вода наповнювалася кров'ю, течія несла султану вперед, прямо на скелі, нога була зламана, але незважаючи на це вона намгалась дихати, хрипко хапаючи повітря,  намагаючись вибратися на поверхню, усіма силами хапаючись за життя. Теплий вогник почав ніби зігрівати тіло і вона зрозуміла що вмирає. Це кінець..

Нарешті її тіло перестало чинити опір і піддалося воді,натикаючись на камні, які різали ніжну шкіру рук. В останню хвилину Влад схопив її за талію і зміг витягнути біля самого водоспаду. Його очі світилися яскраво червоним кольором. Айгюль подивилася на нього і його лють відразу згасла, він акуратно взяв її на руки, дівчина застогнала від болю, було відчуття ніби всі її кістки зламані, тихо всхлипнула, немаючи змоги і сил заплакати. 

Думки були далеко, вірніше, їх взагалі не було, і вже навіть біль не відчувалась...В голові стало темно, в очах потемнішало.

—Тихіше, зараз, потерпи —злякано проказав він, поглдом почавши шукати хоч якесь укриття, пройшовши пару миль хлопець нарешті побачив покинутий на вигляд палац, Айгюль тремтіла від холоду і не самовитого болю, дівчина притискалася ближче до нього, щоб нарешті зігрітися, не дивлячись що кожен рух давався важко.

Він легко вдариа кілька разів рукою по замку і той розпався на два шматочки. Фасад замку був у темних тонах, просторий двір, правда не було колодязя з водою, але це вже не так важливо, головне, що на першому поверсі палацу можна було жити, він вибрав одну з кімнаток, чия будова була найнадійнішою. Балки були на своїх місцях і навіть не зрушилися, хоч видно, що будинок покинули давно. Влад поклав Айгюль на ліжко, з якого перед тим струсив великий шар пилу, що збирався тут явні останні років п'ять, а то і більше. Губи дівчини тремтіли від болю, невеличкі рани від камнів по всьому тілу кровоточили.

Все більше хлопцеві хотілося зануритися в довгий сон, але зараз цього робити було не можна, на диво при падінні, він нічого не зламав і навіть не отримав маленьких ран, лишень пару подряпин. Хоча,це і не дивно з дитинства він був мало вразливим, напевно це було пов'язано з його народженням, в рідкісні моменти він відчував приплив сили в м'язах, ніби готовий бику голову згорнути, хоча швидше це був наплив енергії через агресію, яку він відчував, перебуваючи вже у турків.

— Холодно… - протяжно простогнала Айгюль напівкроці бувши вже у вісні.

—Протримайся ще трохи, -тихо відказав він.

 Влад взяв старий трухлий столик придвинувши його до кроваті, а інший поламав на частини, закинувши в камін. У кишені лежав невеличкий кремінь, дуже дивно, що він не випав під сильним потоком води, напевно Бог усміхається їм. Хлопець потер його об інший камінь і кілька іскор впало на суху ковдру, яку він попіхом взяв з іншої кімнати. Вогонь швидко розгорівся, хоч був і не дуже високим, але через деякий час у кімнаті ставало тепліше.

Вікна були великі, з маленькими тріщінками, а тому не дивлячись ні на що, в поміщенні був протяг,  але всяк краще чим спати на дворі.

Він акуратно зняв сорочку дівчини і протер її рани ганчіркою намоченою досить міцним напоєм, тіло шеміло від болю, Айгюль скрикнула і скривила обличчя, судорожно вхапивши його руку, не даючи більше зробити їй боляче..

—Не треба, мені боляче. -проскулила вона і заплющила очі.

Він провів рукою по її щоці, і погладив сплутане, але все ще шовковисте волосся.

—Я знаю, але потерпи ще трошки..

Дівчина поринула в сон, жар не спадав, Влад подивився навкруги.  Вперше промайнула думка про те, що навіть води у них немає, чорт, якщо спочатку це була не нагальна потреба, то зараз, це одна з найбільших проблем.

Він зробив пару ковтків вина і перемотав зламану ногу Айгюль, вона важко стогнала і стискала в руках ковдру, біль у черговий раз промайнув по всьому тілу. Вогонь почав стихати, а дров не було. Хлопець сидів поруч із її ліжком і намагався не заснути, в разі чого надати допомогу. 

Небо затягнуло хмарами, почалася довга буря, така буває тут раз в пів року, і саме зараз вона дістала їх. Влад теж дуже ослаб, і його вже почало мучити почуття провини, фактично Айгюль була через нього в такому стані, але інакше вони не втекли б, хоча, якби він відразу наполіг щоб вона повернулась в покої, цього всього не було б, принаймні вона не страждала б як зараз. Врешті-решт, хлопець вирішив оглянути приміщення, щоб хоч якось відігнати дрімоту.

Влад пройшов в одну із сусідніх кімнат, саме приміщення виглядало непогано. Посередині стояв великий стіл, на ньому було навіть пару тарілок і рушник, схоже тут вечеряли всією сім'єю, свічки були по всіх кутках, щоб освятити тарілки господарів. Хлопець сів на стілець, як не дивно той не розвалився під його вагою, але ніжки зрадливо закріпили. М, їжа, як же йому зараз хотілося славно поїсти. Він повернув голову до ще одних дверцят, яким же було його здивування, коли він побачив гору дров і маленьких гілочок для розпалювання каміна.

Він посміхнувся і взявши дрова повернувся назад в кімнату. Хлопець зняв сорочку і повісив її поряд із верхнім платтям дівчини. Він провів по її лобі, гарячки вже не було, але її тіло продовжувало бути дуже теплим.

—Ні, не вбивай його… Ні - говорила дівчина крізь сон, Влад знайшов стару миску і почав збирати туди краплі дощу, щоб промочувати її лоб, в разі погіршення ситуації, пити на час перебування там вони могли тільки вино, його звісно було тут вдосталь, але це не вода..  

Він ліг поруч із нею і вона машинально обійняла його, щоб було тепліше. Не витримавши втоми, Влад здався і заснув, дощ був всю ніч і навіть до обіду наступного ще досить тяжкого дня.

Дівчина кілька разів прокидалася чим будила і хлопця, але незабаром знову засинала, відправляючись в королівство Морфея.

Прокинувся спадкоємець від бурчання живота, на диво, він відчував приплив сил, мабуть відпочинок справді пішов йому на користь.