Читати книгу - "Заручники шлюбу, Дані Балл"

Денис

Перша ніч пройшла спокійно. Ліна майже не сперечалась зі мною, я навіть виспався, не дивлячись на її не вдоволення умовами. Мені наплювати на протести дівчини, я піду на будь-що, аби повернути своє колишнє життя, з усіма його перевагами. Хай це буде шлюб з цією пришелебкуватою, якщо для батька це так важливо і від нього залежить моє майбутнє, то я вже якось потерплю Ліну з її шаленим норовом.

Прокинувшись, помічаю, що моєї дружини немає поруч. Може втекла? Звук з першого поверху переконує у зворотньому. Треба подивитись, що вона та влаштувала.

- Ммм, що так смачно пахне? - Мій шлунок явно в очікуванні смачного сніданку..

- Мої млинці.

- Я  теж хочу. - Проводячи рукою по животу,  від нестерпного відчуття голоду. 

- Ну то посмаж собі. - Впевнено відповідає.

- Я не вмію. Тим паче ти моя дружина. Ти ж не хочеш, щоб я залишився голодним. 

- Мені начхати, хоч з голоду помри. - Бере тарілку з млинцями, ставить на стіл і щедро поливає шоколадним сиропом. Не довго думаючи, беру декілька штук і починаю куштувати.

- Ммм, а це смачно. 

- Ах ти ж гад, ти вкрав мої млинці. - Однією рукою Ліна хапає мене за плече, а іншою тягнеться до мого, чесно вкраденого сніданку. Встигаю лише вхопити її за талію, щоб вона не вихватила їжу з моєї руки. Притискаю спиною до себе, щоб ця навіжена не могла поворухнутись, поки я з'їм млинець. 

- Відпусти! - Хапаючись своїми пальчиками за мою руку, намагається вибратися з обіймів.

- Снідаєте молодята? 

Ззаду чую голос тата, я не помітив, що двері відчинилися і батьки стояли біля входу в кухню. Я так і завмер, тримаючи дівчину біля себе. Ми обидва стоїмо в ступорі, я навіть трохи зніяковів, наче нас застукали за якимись не пристойними справами. Ліна б'є мене по руці, нагадуючи, щоб я відпустив її. А я для себе відмічаю, що мені і так добре, бути поруч з цією навіженою, дуркувати, обіймати. Ніколи мені не було так комфортно з дівчиною, ми наче гризимося, але це все так по-дитячому, легко. Навіть з Мілою я так себе не почуваю, вона не така груба як Ліна, але це не робить її такою як моя дружина. Дідько! Що за дурниці. Відганяю від себе цю маячню і відсторонююсь від свого Мишеня.

- Щось типу того. - Намагаюсь вести себе як завжди, приховуючи хвилювання.

- Можливо приєднаєтесь до нас, я ще зроблю млинців. - Для мене пожалкувала декілька штук, а для батьків збирається ще зробити. От зараза.

- Залюбки, Ліночко. - Мама аж пливла від цієї відьми.

- Тоді запрошую вас до столу. - Ліна продовжує готувати, а я готую чай. До чого я докотився, снідаю з батьками. 

Всі захоплено їдять смачні млинці Ліни, не звично так спокійно проводити час поруч з батьком, зазвичай я вислуховую зауваження і невдоволення своєю поведінкою. Скоріш за все, він просто не хоче соромитись перед новим членом родини, бо як же це порушити бездоганну репутацію нашої сім'ї.

- Які у вас плани на сьогодні? - Цей чоловік ніяк не заспокоїться, що йому треба.

- Ми хотіли побути на одинці, можливо зустрінемось із друзями. - Демонстративно беру Ліну за руку, та видаю найприємнішу посмішку. Нехай татко тішиться.