Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Ніхто не розмовляв із Чоловіком, який сидів на задньому сидінні, дорогою до відділку. Руки його залишалися вільними. Тиша в машині дозволила йому розчути, як рація служителя доповіла про суїцид творця неподалік.

- Чув? - глибоким голосом запитав затриманого сержант Бріт. - Розламався там «демон-демон», от у когось нерви й не витримали.

Чоловік не відповів, адже розмовляти з Брітом не було частиною його «угоди» з Гуаном.

- Сержанте, це, найімовірніше, той творець, у якого давно вкрали дитину, - втрутився служитель за кермом. - Він ще місяць тому зробив невдалу спробу.

- Небо-небо, - вигукнув сержант Бріт. - Ще й палій у місті.

- Цього ми хоч одразу спіймали, - справедливо доповнив служитель за кермом.

«Зате в мене є йогурт із лохиною», - подумав Чоловік.

Через півгодини він опинився у відділку.

Кімнату для допиту ще не встигли підготувати, тому Чоловік чекав у головному холі. Він сидів біля виходу, який ніхто не охороняв. За його відчуттями, він міг вийти з дільниці будь-якої миті. І піти куди? Щоб, що?

Усі рани на тілі загоїлися, і навіть головний біль залишив його. Чоловік знав, що більшість людей не володіють такими регенеративними здібностями. У його голові залишився щонайменше один уривчастий спогад, як він порізав ногу в дитинстві, і та довго не могла затягнутися.

Великі автоматичні двері дільниці час від часу відчинялися і впускали холод, підкріплений вогкістю.

До світанку було довго.

Черговий у дільниці приніс воду й один помідор як раціон. Чоловік узяв воду, але ввічливо відмовився від запропонованого помідора.

- Не переживайте, - звернувся до нього черговий дільниці, - вас суворо не покарають. Ви ж дітей не крадете?

- Ні, - однозначно відповів затриманий.

Чоловік сам собі був батьком і сам же собі дитиною. Так, він очікував зараз на свій допит, і перший млинець батьківства вже виходив грудкою.

Коли сидіти стало надто нудно, Чоловік пішов бродити холом.

На синіх стінах не було фотографій особливо небезпечних злочинців у розшуку. Не було і нововведень в існуючі закони. На інформаційних стендах фігурував тільки один вид інформації - як не загубити свою дитину.

З банального - стенд настійно рекомендував не зводити очей зі своєї дитини в людних місцях і ніколи не відпускати її гуляти наодинці. З того, що привернуло особливу увагу Чоловіка - була пропозиція надягати на малюка повідець. Ні, поки ще не на шию, а просто тримати маленького громадянина в жилетці-упряжці.

Для дітей доросліших, інформаційний стенд пропонував батькам носити на пару з дитиною парні браслети на двометровому тросі.

Чоловік перебував у Місті Троянд уже якийсь час, але все ніяк не міг відчути місцеву атмосферу.

Допиту довелося чекати довго. Затриманий встиг відвідати вбиральню кілька разів і під час кожного візиту в ній щось «випадково» ламав. Спочатку розподільник для мила. Після, зливний бочок. Третій похід не пережили двері однієї з кабінок.

Чоловік не був голодний, і він не відчував великої втоми. Лише його плечі тяжіли від вантажу байдужості до себе і своєї долі.

Його вперше спіймали служителі порядку. Чоловікові хотілося відчувати хоч щось. Хоча б тривогу, може навіть страх. Але він не розумів, чим йому можуть пригрозити і що в нього тут можуть відібрати.

Очікування допиту закінчилося, і черговий нарешті ввічливо попросив затриманого пройти за ним. Не ноги, але цікавість вела Чоловіка коридором уперед.

Посеред кімнати для допитів стояв важкий дерев'яний стілець із прикріпленими до нього ременями для рук і ніг. На одному підлокітнику стояла піднята вгору дерев'яна перегородка. На іншому - механізм із замком. Навпроти стільця був маленький стіл із яскравим екраном і двома тонкими стільцями.

Якби біля стільця для затриманих валялися дроти, Чоловік уже б морально готувався до своєї страти.

У кімнаті не було навіть маленького вікна, лише голі, білі стіни.

Чоловік очікував колись опинитися в місці схожому на це. Щоправда, прогнози його на таку долю йшли на сотні місяців уперед.

Черговий запросив Чоловіка сісти на стілець, що сковував рухи, й очікувати. Сівши, той поклав праву руку на підлокітник. Ліву ж ніяк не виходило влаштувати через підняту вгору перегородку. Перегородка відверто доставляла незручності, і Чоловік її опустив, замикаючи себе сам.

«Хитро це вони мене», - подумав він про себе.

З іншого боку, завжди можна пошукати плюси. Перегородка стала чудовою підставкою для пляшки йогурту з лохиною. Справжньою причиною його перебування тут.  

У кімнаті було прохолодно, і Чоловік зарився шиєю у свою брудну куртку. Принюхався: куртка пахла гаром як від багаття. Рукав покривали численні бризки крові.

З коридору почулися кроки людей, що наближалися. За звуком, принаймні одна людина крокувала на високих, тонких підборах.

Сержант Бріт увійшов першим. Пропорційно він уже не здавався таким неосяжним у плечах. У кімнаті Чоловік розглянув, наскільки прямокутний його тулуб.