Читати книгу - "Черево Парижа"

Мабуть, отут Кеню і полюбив кухню. Згодом, перепробувавши всілякі ремесла, він неминуче май повернутися до птахів, смажених на рожнах, до соковитих розкішних підлив. Спочатку він трохи боявся, що це не сподобається братові. Флоран їв мало і про різні смачні речі говорив з презирством нетямущої людини. Проте, побачивши, що старший брат слухає його, коли він пояснює спосіб приготування якоїсь дуже складної страви, Кеню відкрив йому, до чого він має нахил, і пішов працювати до ресторану. Відтоді життя обох братів налагодилося. Вони, як і раніше, жили в кімнаті на вулиці Руайе-Колар, де сходилися щовечора: один з лицем, червоним від плити, другий пригнічений убозтвом свого учительського животіння. Флоран продовжував ходити у витертому чорному сюртуці і не мав вільної хвилини, все виправляв зошити своїх учнів, а Кеню, щоб почувати себе вільніше, знов одягав свій фартух, білу куртку й білий ковпак кухарчука, крутився біля печі, готуючи заради розваги щось смачненьке. Іноді обидва вони, зустрічаючись поглядами, посміхались — один у всьому білому, другий — у чорному. І велика кімната здавалась наполовину сердитою, наполовину веселою від цього суму і цих веселощів. Ніколи ще такі дві надто різні істоти не жили так дружно. Хоч старший чимдалі худішав, згоряючи від палких почуттів, успадкованих од батька, а молодший гладшав, як гідний нащадок нормандця,— вони любили один в одному свою матір, жінку, що була втіленням ніжності.

У Парижі в них був родич, рідний дядько з боку матері, Градель, що тримав ковбасну на вулиці Пірует у кварталі Центрального ринку. Він був дуже скупий і брутальний. Коли хлопці прийшли до нього вперше, він повівся з ними, як із старцями. Тому вони рідко провідували його. В день його народження маленький Кеню ходив з букетом вітати дядька і одержував від нього в подарунок десять су. Хворобливо гордий Флоран ображався, коли Градель розглядав його вбогий сюртук тривожним, підозріливим оком скнари, що носом чує, хто хоче напроситися до нього обідати або виманити сто су. З сердечної простоти, нічого не маючи на думці, він розміняв у дядька кредитку в сто франків. З того часу старий вже менше лякався приходу «хлопців», як він їх називав. Та родинне зближення між ними далі цього не пішло.

Останні роки минули для Флорана як солодкий і журливий сон. Він пізнав усі гіркі радощі самопожертви. Вдома він не бачив нічого, крім ніжності. А поза домом, з учнями, які принижували його, серед штовханів на тротуарах бідолаха почував, що стає злим. Його незадоволене самолюбство перетворювалося в озлоблення. Багато часу минуло, доки він скорився долі і вже покірно терпів страждання людини, некрасивої, нічим не видатної і вбогої. Бажаючи затамувати в собі вибухи злості, Флоран віддався ідеальній доброті, почав мріяти про досконалу справедливість і правду. У цей період свого життя він зробився республіканцем і так прийняв республіку, як дівчата, розчарувавшись у житті, приймають чернецтво. Але не знаходячи в республіці досить урівноваженості і спокою, щоб приспати свої страждання, він створив собі власну ідеальну республіку. Книжки йому не подобалися; вся ця писанина, що заповнювала його життя, нагадувала йому смердючий клас, кульки з жованого паперу, якими кидалися школярі, тортури довгих, по-пустому втрачених годин. Крім того, книжки говорили йому тільки про обурення, будили його гордощі, а він так потребував забуття й миру! Приспати себе, заснути, бачити уві сні, що він цілком щасливий, що світ іде до щастя, будувати республіканське місто, в якому б йому схотілося жити,— ось на чому відпочивав Флоран, ось до чого він повсякчас повертався у вільні години. Він покинув читати і брався до книжки, тільки коли цього вимагали необхідність та його професія. Флоран любив гуляти по вулиці Сен-Жак, доходив до зовнішніх бульварів і робив іноді велике коло, повертаючись через Італійську заставу. Під час прогулянки, поглядаючи на квартал Муфтар, що стелився в нього під ногами, Флоран обмірковував високоморальні заходи, гуманні законопроекти, які перетворили б це нещасне місто на обитель щастя.

Коли лютневі дні залили Париж кров’ю, Флоран, схвильований, бігав по клубах, вимагаючи спокутувати цю кров «братерським поцілунком республіканців усього світу». Він зробився одним із тих промовців-мрійників, що проповідували революцію як нову релігію, релігію покірливості та спокутування. Щоб вилікувати його від цієї всесвітньої любові, потрібні були грудневі дні. Він був обеззброєний і дозволив узяти себе, як баран, а з ним поводились, як з вовком. Флоран отямився від своєї проповіді братерства, коли вже вмирав з голоду на холодній кам’яній підлозі Бісетрського каземату.

Кеню, який мав тоді двадцять два роки, відчув смертельну тривогу, бачачи, що брат не повертається. Другого дня він пішов на Монмартрське кладовище шукати його серед забитих на бульварі. Трупи були розкладені рядами і вкриті соломою; голови мерців були жахливі. Серце Кеню завмирало, сльози сліпили його, і він двічі пройшов уздовж рядів забитих. Нарешті, коли минув уже цілий тиждень, хлопцеві сказали в поліцейській префектурі, що його брат арештований. Кеню не дозволили побачитися з Флораном, а коли він почав домагатися побачення, йому пригрозили арештом. Він кинувся до дядька Граделя, бо мав його за дуже велику особу й гадав, що той може врятувати Флорана. Але дядько Градель розсердився; він сказав, що так Флоранові й треба, що не слід було цьому дурневі втручатися не в своє діло і водитися з тими мерзотниками-республіканцями. Старий додав, що Флоран, мабуть, погано закінчить, це й по його обличчю було видно. Кеню заливався слізьми і не рушав з місця, захлинаючись від ридань. Дядькові стало трохи соромно. Почуваючи, що він повинен щось зробити для небожа, Градель запропонував юнакові залишитися в нього. Він знав, що Кеню — добрий кухар, а йому потрібний був помічник. Кеню так боявся повертатися до своєї великої спорожнілої кімнати на вулиці Руайє-Колар, що прийняв цю пропозицію і того ж вечора залишився у дядька ночувати, в якійсь дірі під самим дахом, де ледве міг випростати ноги. Тут він менше плакав, не бачачи перед собою порожнього братового ліжка.

Зрештою хлопець добився побачення з Флораном. Але, повернувшись з Бісетра, він захворів; лихоманка тримала його в ліжку майже три тижні в стані апатії та сонливості. Це була його перша