Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                «…Я прокинувся вдень,
                      І побачив, що дім спорожнів зовсім…»
                                                                       (Накахара Тюя)

У старій лютеранській книзі
Надибав слова про хвилі
І черевики весняного подорожнього,
Що ненароком прийшов у Гамбург,
Коли крізь загублений капелюх
Проросли прочани-підсніжники
(Далебі).
Якщо залишається дещо,
Якщо повз нас
Стрибають фіолетові зайці – 
Посіпаки весни, 
То співати любовних пісень
Доречно
Не тільки їжаку-баламуту
І не тільки пугачу – монаху сонному,
Але й вам шестигранним
(Сонечко). 
Бавився в кубики, 
Грався з квадратиками
І голочками ялиновими
(Доречно).
Окрайцем хліба
Нагодую невдаху березня, 
Присвічу йому шлях
Недопалком каганця лойового:
Схоже
Я теж пильную в закутку
Хижаків моєї свідомості
І задуманих мамонтів.
Бронзові почуття
Подаровані на іменини Сонця.