Читати книгу - "Впізнай мене, Мар'яна Доля"

— Значить, домовились, ти приходиш завтра о десятій, наводиш лад, готуєш, доки вправишся, але не довше шістнадцятої. 

— Добре, — кивнула я, але Магда не вгавала:

— Будеш працювати у той час, поки Юри немає вдома. Він їде на дев’яту і повертається після вісімнадцятої. Він має відпочивати, розслабитись, тому присутність сторонньої людини в цей час небажана... 

Я кивнула. Мені самій не дуже хотілося з ним зустрічатися. Я просто хотіла вивідати, що саме мене пов’язувало з цим будинком. Може, я вже працювала тут раніше? Уві сні я готувала каву… А раптом моя підсвідомість просто жартує зі мною? І того, що я бачила, ніколи не було? 

—... я, знаєш, дуже ревнива, — Магда бубоніла і бубоніла, зовсім не зважаючи на те, що я слухала її неуважно. — Не потерплю поряд із моїм чоловіком якихось кралечок, які тільки й мріють застрибнути до нього в ліжко…

Я мовчала. Вже зрозуміла, що партнер для діалогу цій жінці не потрібен. Вона любила монологи. 

— Хоча ти не така, — її погляд клвзнув по мені, немов по якомусь музейному експонату — оцінюючий, але досить байдужий. — Я зразу побачила, що ти серйозна дівчина. Студентка, мабуть? 

Я знову кивнула. Буду студенткою, головне, цього не забути до наступного візиту в будинок Зотова. 

— Отож, я в людях добре розбираюся. І ще мене не покидає відчуття, що я тебе десь бачила. Очі твої дуже когось нагадують…

— Мені всі кажуть, що я трохи схожа на актрису Одрі Хепберн, — я знизала плечима. 

— А, ну може… Добре, не буду тебе затримувати. Ти таксі не викликай. Бо все, що заробиш, на дорогу й піде. Там, наприкінці вулиці, є зупинка маршруток. Вони йдуть в бік міста  кожну годину. Ото  за півгодини якраз доберешся. 

— Так, дякую, — мені вже не терпілося відпочити від її теревень. 

— Запам’ятай — навіть якщо Юра щось тобі пропонуватиме, ні за що не погоджуйся. Я віддячу, якщо будеш слухати мене…

— Тобто? — я поглянула на Магду зі здивуванням. — Що він може мені пропонувати? Гроші? 

Магда закотила очі.

— Ти чи наївна, чи дурна, — сказала вона.  — Якщо пропонуватиме секс, не погоджуйся. Зрозуміло? 

Я в десятий раз кивнула…

***

— Де це ти була? — поцікавився Стас, ледве я переступила поріг. 

— Я знайшла роботу, — постаралася щоб мій голос звучав радісно. 

— Роботу?  — здивовано перепитав він. 

— Не хочу сидіти в тебе на шиї.

— Але у тебе ще заслабке здоров'я, щоб працювати, — заперечив він. 

— Це не важка робота. Буду готувати для одних багатих людей, а ти ж знаєш, як я люблю куховарити…

— Так,  я не проти, —  він кивнув. — Але пообіцяй, що якщо робота здаватиметься важкою чи неприємною, ти мені скажеш. І підеш звідти. 

— Обіцяю, — серйозно сказала я, підійшла до нього і поцілувала. Вклала у той поцілунок стільки ніжності і любові, скільки могла. Він турбувався про мене. Я засмучувала його. І все одно я розуміла, що маю пройти через усе це. І вийти переможницею…