Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

— Ви прекрасно знаєте, що в мене таких немає, — нетерпляче відповів м-р Норрелл.

Тимчасом м-р Сеґундус добряче гарував, складаючи листа, та журився, що в нього не виходить похвалити м-ра Норрелла теплішими словами. Йому здавалося, що читачам лондонської газети цікаво було би щось дізнатися про особисті чесноти м-ра Норрелла, відсутність згадки про які їх неабияк подивує.

За якийсь час лист надрукували в газеті «Таймс» під заголовком «НЕЙМОВІРНІ ПОДІЇ В ЙОРКУ. ВІДОЗВА ДО ВСІХ ДРУЗІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МАГІЇ». Свій опис чарів, які мали місце в Йорку, м-р Сеґундус завершив твердженням, що всі Друзі англійської магії повинні благословити вдачу м-ра Норрелла, що перетворила його на відлюдника, адже це сприяло поглибленню його вченості та зрештою принесло плоди у вигляді магічних дивовиж, продемонстрованих у Йоркському соборі. Однак, писав м-р Сеґундус, він однаково закликає всіх Друзів англійської магії спільно благати м-ра Норрелла не вертатись у свою кабінетну схиму, а посісти гідне йому місце на широкому кону державних справ, відкривши цим нову сторінку в Історії Англійської Магії.

«ВІДОЗВА ДО ВСІХ ДРУЗІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МАГІЇ» мала приголомшливий успіх, особливо в Лондоні. Новини про звершення м-ра Норрелла в Йорку буквально відбирали мову читачам газети «Таймс». М-ра Норрелла хотіли бачити всі. Юні леді жаліли старих сердешних джентльменів з Йорка, яких він так налякав, і самі воліли встрашитися. Навряд чи б така нагода могла випасти ще раз; і м-р Норрелл вирішив заявити про себе в Лондоні якомога скоріше.

— Негайно знайдіть мені будинок, Чилдермассе, — казав він. — Знайдіть мені будинок, який би промовляв до всіх відвідувачів, що магія — це респектабельний фах, не гірше від Права і значно поважніший од Медицини.

У відповідь Чилдермасс сухо поцікавився, чи бажає м-р Норрелл, щоб він знайшов будинок, архітектура якого вказувала би на те, що магія повинна викликати таку ж повагу, як і Церква[29].

М-р Норрелл (знаючи про існування жартів, інакше люди не писали би про них у книжках, але не знайомий з ними ані особисто, ані листовно) трохи подумав і нарешті визнав, що на таке він претендувати не сміє.

Ось так сталося, що за поради Чилдермасса (який вважав, що найреспектабельніша річ у світі — це гроші) його хазяїн перебрався до будинку на Гановер-сквер[30], поміж людей заможних та успішних. Не знаю, якої ви думки про це, а от я недолюблюю південну сторону Гановер-сквер, де будинки такі високі й вузькі (в чотири поверхи щонайменше), із вікнами такими високими, й темними, й однаковісінькими; де їх ряди нагадують скоріше далекосяжний мур, який затуляє світло. Хай там як, а м-р Норрелл (геть не такий вибагливий, як я) новий будинок собі уподобав, якщо це можна сказати про джентльмена, котрий понад тридцять років прожив у величному заміському маєтку в оточенні старого й густого, немов ліс, парку, навколо якого в свою чергу розкинулися численні садиби й ліси — одним словом, про джентльмена, чий погляд з вікна ніколи не стрічав чужої маєтності.

— Звичайно, Чилдермассе, будинок невеликий, — проказав він, — але я не нарікаю. Вам же відомо, я байдужий до власного комфорту.

На це Чилдермасс сказав, що будинок, узагалі-то, найбільший тут.

— Невже? — щиро здивувався м-р Норрелл. Ще більше м-ра Норрелла вразили невеличкі розміри бібліотеки, куди вмістилось би не більше третини книжок, які були йому конче необхідні; він запитав у Чилдермасса, як же лондонці в такому разі зберігають свої книжки. Може, вони взагалі не читають?

Не минуло й трьох тижнів після прибуття м-ра Норрелла у Лондон, як він отримав листа від якоїсь місис Ґодсдон, леді, про яку він уперше чув.

«…Я впевнена, ви приголомшені, що вам пише зовсім не відома особа, і ви, немає жодного сумніву, зараз вигукнули: що це за нахабне ствуріння? вперше чую про її існування! Нехай! Вважайте мене страшною нахабою і т. д. і т. п., але Дролайт, мій милий друг, переконав мене, що ви якнаймилійше ствуріння в світі і не матимете нічого проти. Мені не терпиться мати щастя познайомитися з вами, тому вважатиму за велику честь, якщо ви порадуєте нас своєю присутністю на вечірньому прийомі наступного четверга. І нехай вас не бентежить велика компанія — не бійтеся. Я сама не терплю великого натовпу, тому познайомитися з вами матимуть нагоду лиш найближчі мої друзі…»

Сказати, що лист не справив доброго враження на м-ра Норрелла — не сказати нічого. Він дуже швидко прочитав його, відклав убік із вигуком відрази та знову взявся за книгу. Незабаром надійшов Чилдермасс зайнятися ранковими справами. Він і собі прочитав листа місис Ґодсдон та поцікавився, яку відповідь має намір дати м-р Норрелл.

— Відмову, — відповів той.

— Справді? Написати, що у вас уже домовлено про іншу зустріч? — уточнив Чилдермасс.

— Напишіть, якщо хочете, звичайно, — погодився м-р Норрелл.

— А у вас домовлено про іншу зустріч? — здивувався Чилдермасс.

— Ні.

— Ага! — проказав Чилдермасс. — Ви, напевно, переобтяжені численними візитами в інші дні, тому відмовляєтеся від цього? Боїтеся перевтоми?

— У мене не заплановано ніяких інших візитів. І вам це пречудово відомо.

М-р Норрелл ще почитав хвилину-другу, а потім зауважив (не зводячи погляду з книги):

— Ви все ще тут.

— Так, я тут, — озвався Чилдермасс.

— Давайте, — промовив м-р Норрелл, — кажіть, у чім справа? Що вже сталося?

— У мене раніше було склалося враження, ніби ви переїхали до Лондона, щоб показати людям, хто такий сучасний маг. Якщо ви не переступите порогу дому, довго ж це тягтиметься.

М-р Норрелл нічого не відповів. Він підібрав листа і ще раз переглянув його.

— Дролайт, — зрештою промовив він. — Про що це вона? В мене немає таких знайомих.

— Мені не відомо, про що це вона, — стенув плечима Чилдермасс, — але я точно знаю інше: люб’язність нині зайвою не буде.

У день прийому в місис Ґодсдон, о восьмій годині пополудні м-р Норрелл сидів у кареті в своїм найліпшім сірім пальті і розмірковував про милого друга Дролайта, аж раптом збагнув, що екіпаж уже нікуди не їде. Визирнувши у віконце, він побачив залиту світлом ліхтарів веремію людей, карет і коней. Подумавши, що лондонські вулиці для всіх настільки ж плутані, як і для нього самого, він природно припустив помилку кучера та лакея, а тому грюкнув патерицею об дах і